Грязь! Вона остовпіла, не повіривши власним очамнастільки, що не усвідомила, що говорить уголос. Хто б міг таке їй зробити? Хто б посмів?
Що ти сказала, люба? запитав Піт.
Він уже був підходив до неї, але тепер зупинився на обачній відстані. Те, що Піт Джерзик побачив на обличчі Вілми, його неабияк схвилювало: здавалося, наче одразу під шкірою в неї вилупився виводок маленьких зміючок.
Грязь! скрикнула вона, простягаючи руки в його бік на нього. З пальців їй позлітали крупинки болота. Грязь, кажу! Грязь!
Піт подивився повз неї, зрештою усвідомлюючи. У нього відвисла щелепа. Вілма крутнулася в бік його погляду. Прожектори, встановлені над кухонними дверима, освітлювали мотузки для білизни й город із безжальною чіткістю, демонструючи все. Простирадла, повішані чистими, тепер звисали з прищіпок пригніченими вогкими шматами. Вони були не просто закаляні брудомвони були ним покриті, обліплені.
Вілма перевела погляд на свій городець і побачила глибокі виїмки на місці, де вичерпували болото. Побачила втоптану стежку, якою багномет ходив туди-сюди, спочатку заряджався, тоді підходив до простирадл, після чого повертався, щоб знову перезарядитися.
Сука-блядь! закричала вона.
Вілмо ходімо в будинок, дорогенька, і я силкувався віднайти потрібні слова Піт, а тоді відчув полегшення, ніби його зрештою просяяло. Я зроблю нам чаю.
Нахуй іди зі своїм чаєм! завила Вілма з висоти, най-найвищішої височини свого вокального діапазону, і дворняга Гейвергіллів по сусідству просто пішов ва-банк зі своїм дзявдзявдзяв, боже, як же вона ненавидить собак, це її зараз з розуму зведе, їбучий гавкітливий пес!
Лють переповнила її, і Вілма кинулася на простирадла, впилася в них нігтями, почала зривати. Пальці вхопили першу мотузку, і та репнула, ніби гітарна струна. Простирадла на ній ляпнулися мокрим мясистим плюскотом. Вілма стиснула кулаки, примружила очі, ніби дитина, в якої нервовий зрив, і величезним жабячим стрибком приземлилася зверху на одне з простирадл. Те змучено чваркнуло й роздулося, шматочками болота оббризкуючи її нейлонові панчохи. Це стало останньою краплею. Вона розкрила рот і заверещала від люті. О, вона знайде того, хто це зробив. Так-такечки-так-то-та. Ви не сумнівайтеся. А коли знайде
У вас там усе добре, місіс Джерзик? Голос місіс Гейвергілл, невпевнено-стривожений.
Так, бляха-муха, ми тут «Стерно» пємо й Лоуренса Велка дивимося, то, може, заткнете писок своєму дворнязі? викричалася Вілма.
Вона задихано відступила від брудного простирадла, волосся розсипалося їй по розпашілому обличчі. Щосили відкинула його. Довбаний собака її до сказу доведе. Довбане гавкітливе
Думки обірвалися з ледь чутним тріском.
Пси.
Довбані гавкітливі пси.
Хто живе одразу за рогом звідси, на Форд-стріт?
Уточнення: яка психована пані з довбаним гавкітливим псом з кличкою Рейдер живе отут за рогом?
Нетті Кобб, а хто ж іще.
Пес прогавкав усю весну тим високим щенячим гавкотом, що в печінках сидить, і зрештою Вілма потелефонувала Нетті й пояснила: якщо вона не може заткнути свого псяру, то його варто позбутися. Через тиждень, коли жодних змін (принаймні таких, які Вілма могла б визнати) не сталося, вона знову зателефонувала Нетті й повідомила: якщо та не може вгамувати свого пса, то Вілмі доведеться викликати поліцію. Наступного вечора, коли срана шавка знову почала своє дзявкотання й гавкотання, вона так і вчинила.
Десь через тиждень після цього Нетті прийшла в «Маркет» (на відміну від Вілми, Нетті потрібен якийсь час, щоб у голові все обдуматиобмислити навіть, перш ніж діяти). Вона стала в черзі біля Вілминої каси, хоча нічогісінько не купила. Коли надійшла її черга, Нетті заговорила своїм пискливим бездиханним голоском:
Припини створювати проблеми мені й Рейдеру, Вілмо Джерзик. Він хороший маленький песик, а ти краще припини створювати нам проблеми.
Вілма, завжди готова до битви, і близько не збентежилася від такого нападу на робочому місці. Навпаки, їй це навіть сподобалося.
Пані, ви ще навіть не знаєте, що таке проблеми. Але якщо ваш собака довбаний не стулиться, то дізнаєтеся.
Кобб зблідла як крейда, але виструнчилася, стискаючи сумочку так міцно, що сухожилля на її кощавих руках виступили від запястків аж до ліктів. Вона сказала: «Попереджаю тебе»і поквапилася геть.
Ой-йой, я ледь не всцялася від страху! гучно кинула їй вслід Вілма (присмак бою завжди дарував їй піднесення духу), але Нетті не повернуласялише почимчикувала трохи хутчіше.
Після цього пес утихомирився. Це Вілму радше розчарувало, тому що весна видалася нудною. Піт не демонстрував жодних ознак бунту, і Вілма переживала весняне знудження, яке не лікувала жодна зелень на деревах чи трави. От що реально могло б додати трохи барв і перцю в її життя, то це хороша пересварка. Якийсь час здавалося, що помішана Нетті Кобб прекрасно задовольнить цю потребу, та коли собака став поводитися пристойно, Вілма почала думати, що розваги доведеться шукати деінде.
А тоді одного травневого вечора пес знову розгавкався. Собацюра гавкав недовго, але Вілма чимдуж кинулася до телефону й усе одно зателефонувала Нетті її номер вона собі відзначила в записнику саме на випадок такої ситуації.
Вілма не марнувала часу на любязності, а перейшла одразу до суті.
Це Вілма Джерзик, дорогенька. І я телефоную, щоб повідомити: якщо ти не заткаєш того собаку, я сама його заткаю.
Він уже припинив! крикнула Нетті. Я перенесла його в дім, як тільки прийшла і почула! Залиш мене з Рейдером у спокої! Я тебе попередила! Якщо ні, то пошкодуєш!
Просто запамятай, що я сказала, промовила Вілма. З мене досить. Якщо він іще хоч раз почне те своє валування, копам я не дзвонитиму. Я сама прийду і переріжу йому горлянку!
Вона поклала слухавку швидше, ніж Нетті встигла відповісти. Головне правило в сутичках із ворогами (родичами, сусідами, чоловіком): останнє слово мусить бути за агресором.
Відтоді собака не подавав голосу. Можливо, й подавав, але Вілма не помічала. Він узагалі ніколи не був аж настільки докучливим, якщо чесно, і, крім того, Вілма взялася за нову перепалку з керівницею салону краси на Касл-Вю. Майже забула про Нетті з Рейдером.
Та, можливо, Нетті не забула про неї. Вілма бачила Нетті щойно вчора, у новій крамниці. І якби поглядом можна було вбити, міркувала Вілма, вона б там же намертво поточилася на підлогу.
Тепер, стоячи біля зашмарованих знищених простирадл, вона згадала вираз страху та непокори, що проступив на обличчі тієї хворої суки; як вона закотила губу, на мить вищиривши зуби. Вілма запросто впізнавала погляд ненависті, і саме його вона вчора бачила на обличчі Кобб.
«Я тебе попередила пошкодуєш».
Вілмо, ходімо всередину, попрохав Піт.
Він нерішуче поклав їй руку на плече.
Вона різко скинула її.
Лиши мене.
Піт на крок відступив. Він мав такий вигляд, ніби хоче потирати руки з нервів, але не сміє цього робити.
«Може, і вона також забула, подумала Вілма. Принаймні доки не побачила мене вчора в тому новому магазині. Або, може, уже давно щось планувала
(я тебе попередила)
у тій своїй пяній макітрі, а коли побачила мене, то зважилася нарешті».
За останні кілька секунд вона переконала себе, що все це робота рук Нетті, з ким іще вона бачилася за останні кілька днів, хто б тримав на неї образу? У місті й інші люди її недолюблюють, але такий учиноктакий підступний боягузливий учиноквписується в те, як Нетті на неї вчора дивилася. Той вищир суміші страху
(пошкодуєш)
і ненависті. Вона й сама скидалася на собаку, сміливого лише настільки, щоб кусати тільки тоді, коли жертва обертається спиною.
Так, це Нетті Кобб, без сумніву. Чим більше Вілма про це думала, тим більше переконувалася. І таке пробачити не можна. Не тому, що простирадла зіпсовано. Не тому, що це боягузливий вчинок. І навіть не тому, що таке може вчинити лише людина зі звихненим мозком.
Таке пробачити не можна тому, що Вілма злякалася.
Лише на мить, дійсно, ту мить, коли липка коричнева штука вигулькнула з темряви просто їй в обличчя, холодно обійнявши його, ніби долоня монстра але навіть одна-єдина секунда страхуце на секунду більше, ніж треба.