Висогота начебто тільки тепер пригадав собі, що не написав на аркуші жодної руни чи жодного слова. Приклав перо до паперу, але чорнила висохли. Старець аж ніяк тим не перейнявся.
Нехай же занотовано буде й те, продовжив, що дівчина ніколи не народжувала. А також і те, що на тілі її немає жодних застарілих знаків, шрамів, жодних слідів, які залишає важка праця, нещасні випадки, ризиковане життя. Підкреслюю: йдеться про старі сліди. Слідів свіжих на її тілі не бракує. Дівчину били. Шмагали, причому не батьківською рукою. Скоріше за все, ще й копали. Також знайшов я на її тілі досить дивний особливий знак Гммм Запишемо те, для блага науки У пахвині, відразу біля лобкового горбу, дівчина має витатуйовану червону троянду.
Висогота зосереджено оглядав загострений кінчик пера, після чого занурив його у каламар. Утім, цього разу він не забув, навіщо так зробив, швидко почав вкривати аркуш рівними рядками письма з нахилом. Писав, поки перо не висохло.
Напівпритомна, вона говорила й кричала, продовжив він. Акцент її і спосіб мовлення, якщо оминути густі вкраплення на обсценному жаргоні кримінальників, збиває з пантелику, його важко точно зафіксувати, але я ризикнув би ствердити, що він, скоріше, походить з Півночі, аніж з Півдня. Деякі слова Він знову заскрипів пером по пергаменту, не дуже довго, скоріше надто коротко, аби мати змогу записати усе, що перед тим проказав. Після чого продовжив монолог, точнісінько з того місця, де зупинився:
Деякі слова, імена й назви, які дівчина вибелькотала у маренні, варто запамятати. І дослідити. Усе вказує на те, що особа, яка знайшла шлях до хати старого Висоготи, по-справжньому дивна
Він мовчав хвилинку, прислуховуючись.
Аби тільки, забурмотів, хата старого Висоготи не виявилася кінцем її шляху.
* * *
Висогота схилився над пергаментом і навіть приклав до нього перо, але не записав нічого, жодної руни. Кинув перо на стіл. Хвилинку сопів, бурчав гнівно, шморгав носом. Поглядав на нари, прислухався до звуків, що звідти долинали.
Треба зауважити й записати, сказав змученим голосом, що все залишається дуже погано. Усі мої старання і процедури можуть виявитися недостатніми, а зусиллямарними. Мої побоювання мали під собою підґрунтя. Рана заражена. У дівчини сильна гарячка. Уже зявилися три з чотирьох кардинальних проявів гострого стану запалення. Rubor, calor i tumor легко виявити у цю мить на око й на дотик. Коли мине постпроцедурний шок, зявиться і четвертий прояв: dolor . Хай же буде записано, що минуло майже півстоліття з того часу, відколи я займався медичною практикою, і відчуваю, як роки ті тяжіють на моїй памяті й на вмілості моїх пальців. Я небагато вмію робити, ще менше зробити можу. Засобів і медикаментів маю менше малого. Уся надія на відпорні механізми молодого організму
* * *
Дванадцять годин після процедури. Згідно з очікуваннями, прийшов четвертий кардинальний прояв запаленняdolor. Хвора кричить від болю, гарячка й тремтіння збільшилися. Не маю нічого, жодного засобу, який я міг би їй дати. Маю невелику кількість датурового еліксиру, але дівчина заслабка, аби пережити його дію. Маю я також трохи аконіту, але аконіт убив би її точно.
* * *
Пятнадцята година після процедури. Світанок. Хвора непритомна. Гарячка різко зростає, тремор посилюється. Також почалися сильні корчі мязів обличчя. Якщо це правець, дівчині кінець. Утім, є сподівання, що це просто лицевий нерв Або трійчастий Або обидва Дівчина тоді буде знівечена Але залишиться живою Висогота глянув на пергамент, на якому не написав жодної руни, жодного слова.
За умови, сказав глухо, що переживе зараження.
* * *
Двадцята година після процедури. Гарячка посилилася. Rubor, calor, tumor і dolor майже досягли, як мені здається, меж можливого. Але дівчина не має шансу пережитиабо хоча б дожитидо тих меж. Тож я записую Я, Висогота із Корво, не вірю в існування богів. Але якби вони випадково існували, нехай опікуються цією дівчиною. І нехай вибачать мені те, що я зробив Якщо те, що я зробив, виявиться помилкою.
Висогота відклав перо, потер повіки, що напухли й свербіли, притиснув кулаки до скронь.
Я дав їй суміш датури й аконіту, сказав глухо. Найближчі години вирішать усе.
* * *
Він не спав, просто дрімав, коли із дрімоти вирвали його стук і гримотіння, супроводжувані стогоном. Скоріше люті, ніж болю. Назовні стояв день, крізь шпарини віконниць просочувалося слабке світло. Пісочний годинник пересипався до кінця, причому давноВисогота, як завжди, забув його перевернути. Каганець ледь теплився, рубіновий жар із вогнища слабко освітлював кут кімнати. Старець устав, відсунув імпровізовану завісу з ковдр, якими він вигородив нари від решти приміщення, аби забезпечити хворій спокій.
Хвора вже встигла встати з підлоги, на яку мить тому гепнулася, сиділа, згорблена, на краю лігвища, намагаючись почухати обличчя під повязкою. Висогота відкашлявся.
Я просив би, аби ти не вставала. Ти занадто слабка. Якщо чогось бажаєш, крикни. Я завжди поблизу.
Я саме не хочу, аби ти був поблизу, сказала вона тихо, кутиком рота, але абсолютно чітко. Хочу попісяти.
Коли він повернувся, аби забрати нічний горщик, вона лежала на нарах навзнак, обмацуючи перевязане обличчя, де стрічки бандажу перемотували чоло й шию. Коли він за мить підійшов до неї, пози вона не змінила.
Чотири доби? запитала, дивлячись у стелю.
Пять. Минула майже доба від нашої останньої розмови. Ти проспала цілу добу. То добре. Ти потребуєш сну.
Я почуваюся краще.
Я радий те чути. Знімемо бинти. Я допоможу тобі встати.
Ухопися за мою руку.
Рана гоїлася добре й сухо, цього разу вони справилися майже без болісного відривання бинтів від струпу. Дівчина обережно торкнулася щоки. Скривилася, але Висогота знав, що не тільки через біль. За кожним разом вона знову зясовувала величину рани, визначала її розміри. Розумілаіз жахом, що те, що вона відчувала раніше на дотик, не було кошмаром, викликаним гарячкою.
Маєш тут якесь дзеркало?
Не маю, збрехав він.
Вона глянула на нього, чи не вперше, мабуть, цілковито притомно.
Це значить, що все настільки погано? запитала, обережно ведучи пальцями по швах.
То дуже велика рана, пробурмотів він, злий на себе за те, що виправдовується і щось пояснює шмаркачці.Обличчя у тебе все ще дуже спухле. За кілька днів ми знімемо шви, а до того часу я буду прикладати арніку та витяжку з вербени. Не стану вже замотувати тобі усю голову. Добре гоїться. Справді добре.
Вона не відповіла. Рухала губами і щелепою, морщилася і кривила обличчя, випробовуючи, що рана дозволяє, а чогоні.
Я приготував юшку з голуба. Поїси?
Поїм. Але цього разу спробую сама. То принизливо, коли тебе годують, наче паралітичку.
Їла вона довго. Деревяну ложку підносила до губ обережно і з таким зусиллям, начебто важила та фунта зо два. Але впоралася без допомоги Висоготи, який з інтересом придивлявся до неї. Висогота був допитливимі допитливість свою ледь стримував. Знав, що разом із поверненням до дівчини здоровя почнеться обмін фразами, які можуть пролити світло на таємничу справу. Знав і не міг дочекатися тієї хвилини. Надто довго він мешкав сам-один на пустині. Дівчина скінчила їсти, впала на подушки. Мить-другу мертво вдивлялася у стелю, потім повернула голову. Незвичайно великі зелені очиська, знову звернув на те увагу Визогота, надавали її обличчю вираз невинної дитинки, що явно протирічило паскудно скаліченій щоці. Визогота знав цей тип вродивеликоока вічна дитина, фізіономія, що викликає інстинктивну реакцію симпатії. Вічна дівчинка, навіть коли двадцятийта й тридцятийдень народження зникне з памяті. Так, Висогота добре знав цей тип вроди. Його друга дружина була такою. Його дочка була такою.
Мушу звідси тікати, сказала дівчина. Причому швидко.
За мною женуться. Але ж ти про це знаєш.
Знаю, кивнув він. Це були твої перші слова, які, щоби там що, не виявилися маренням. Вірніше, одні з перших. Спершу ти запитала про свого коня і свій меч. У цій послідовності. Коли я запевнив тебе, що кінь і меч під доброю опікою, ти стала підозрювати, що я спільник якогось Бонгарта і що я не лікую тебе, а піддаю тортурам надії. Коли я не без зусиль довів тобі, що ти помиляєшся, ти відрекомендувалася як Фалька й подякувала мені за порятунок.