Анджей СапковськийВідьмакВежа Ластівки
Обережно! Ненормативна лексика!
Розділ 1
У ніч як траур чорну прибули до Дун Даре
Де молода відьмачка ся ховала
З усіх боків село оточили
Аби втекти від них не зуміла
У ніч як траур чорну хотіли зрадою взяти
Але то їм ся не вдало
Ще й біле сонце не зійшло а на мерзлому шляху
Тридцятеро трупів лежало
Дати можу тобі все, чого тільки побажаєш, сказала фея. Багатство, владу й скіпетр, славу, довге й щасливе життя. Вибирай.
Не хочу я багатства ані слави, влади ані скіпетру, відповіла відьмачка. Хочу мати коня, що був би чорним і швидким, наче вихор нічний. Хочу мати меча, гострого і ясного, наче промінь місячний. Хочу ніччю чорною на коневі моєму чорному світ міряти, хочу разити сили Зла й Темряви своїм світлим мечем. Цього я прагну.
Дам я тобі коня, що буде чорнішим за ніч і швидшим за вихор нічний, обіцяла фея. Дам я тобі меч, що буде світлішим і гострішим за місячний промінь. Але чимало хочеш ти, відьмачко, тож муситимеш дорого за те мені заплатити.
Чим? Бо я ж нічого не маю.
Своєю кровю.
Як скрізь відомо, Всесвітяк і саме життяйде по колу. Колу, на ободі якого позначено вісім магічних точок, що складають повний оберт, або ж річний цикл. Точками тими, що попарно лежать на ободі кола точнісінько одна навпроти одної, є: Імбелкчи Пророщення, Ламмасчи Визрівання, БеллетейнРозквіт і СаовінЗавмирання. Є також позначені на колі два Сонцестояння чи Переломизимове, що зветься Мідінваерне, а також Мідаете, посеред літа. Є також дві Еквінокції, чи РівноніччяБірке, весняне, і Велен, осіннє. Ті дати ділять коло на вісім частині саме так у календарі ельфів ділиться рік.
Висадившись на пляжах біля гирл Яруги й Понтару, люди привезли із собою власний календар, що спирався на місяць, ділив рік на дванадцять періодів, що складали цикл річної праці рільникавід початку, від засікання у січні дерев, аж до кінця, до часу, коли мороз перетворює землю на тверді грудки. Але хоча люди інакше ділили рік і рахували дати, вони прийняли ельфійське коло й вісім точок на його ободі. Перейняті з ельфійського календаря Імбелк і Ламмас, Саовін і Беллетейн, обидва Сонцестояння і Рівноніччя стали й для людей важливими святами, урочистими датами. Вирізнялися серед інших дат так сильно, як самотнє дерево вирізняється серед луки.
Бо вирізняла ті дати магія.
Не булоі не єжодною таємницею, що ті вісім датце дні й ночі, коли надзвичайно підсилюється чародійська аура. Уже нікого не дивують магічні феномени й загадкові явища, що супроводжують ті вісім дат, особливопід час Еквінокцій і Сонцестоянь. До таких феноменів усі вже звикли, й вони рідко породжують великі проблеми.
Але того року усе було інакше.
Того року люди, як завжди, відзначили осінню Еквінокцію урочистою родинною вечерею, під час якої на столі мусило опинитися якнайбільше плодів цьогорічного врожаю, хоча б потроху кожного. Так наказував звичай. Повечерявши й подякувавши богині Мелітеле за врожай, люди пішли спочивати. І тоді розпочалося страхіття. Перед самою північчю здійнялася страшенна буря, задув шалений вітер, у якому крізь шум дерев, які мало не гнуло до землі, крізь скрипіння кроквів і стукотіння віконниць чути було страшенне виття, крики й лемент. Хмари, що бігли по небу, набули фантастичних форм, серед яких найчастіше повторювалися фігури галопуючих коней та єдинорогів. Вітер не стихав добру годину, а в раптовій тиші, що після настала, ніч ожила трелями і фуркотінням крил сотень дрімлюг, отих таємничих птахів, які, відповідно до народних вірувань, збираються, аби над кимось, хто конає, відспівати демонічну панахиду. Того разу хор дрімлюг був настільки великим і голосним, наче сконати мав увесь світ.
Дрімлюги дикими голосами виспівували панахиду, а небосхил укрили хмари, гасячи рештки місячного сяйва. Тоді заскавчала жахлива банші, провісниця чиєїсь скорої і безумовної смерті, а чорним небом помчало Дике Полюванняпочет вогнянооких примар на скелетах коней, шумлячи рештками плащів і штандартів. Як кожні кілька років, Дике Полювання зібрало своє жниво, але десятиліттями не було воно настільки страшенниму самому лише Новіграді нарахували двадцять скількись там осіб, які зникли без сліду й безвісти.
Коли Полювання пронеслося чвалом, а хмари розвіялися, люди побачили місяцьтой зменшувався, як завжди під час Зрівняння. Але у ту ніч місяць був кольору крові.
Простий люд мав щодо феноменів Еквінокції багато тлумачень, що, втім, сильно різнилися, відповідно до специфіки регіональних демонологій. Астрологи, друїди й чародії також мали тлумачення, але у більшості випадків помилкові й склепані на виріст. Мало, занадто мало було людей, які могли ті явища повязати зі справжніми фактами.
На Островах Скелліге, наприклад, нечисленні забобонні бачили у тих дивовижних подіях обіцянку Тедд Дейред, кінця світу, якому передуватиме битва Раг-нар-Роог, кінцева битва Світла та Темряви. Несподіваний шторм, який у ніч Осіннього Зрівняння струсонув Острови, забобонні визнали хвилею, що її пхав дзьоб потворного Нагльфара з Морхьоґґу, драккара, що везе армію примар і демонів Хаосу, із бортами, що збудовані з нігтів мерців. Люди більш освічені чи краще поінформовані повязували шаленство небес та моря із персоною злої чародійки Йеннефері її страшною смертю. Третіпоінформовані ще кращебачили у збуреному морі знак, що ото конає хтось, у чиїх венах тече кров королів Скелліге і Цінтри. Як світбез кінця і краю, так і ніч осінньої Еквінокції була ніччю мар, кошмарів і примар, ніччю раптових, задушливих і з шаленим пульсом пробуджень у страху серед мокрих від поту, збитих простирадл. Видіння і пробудження не оминали й голів найсвітлішиху Нільфгарді, у Золотих Вежах пробудився із криком імператор Емгир вар Емрейс. На Півночі, у Лан Ексетері, підірвався із ложа король Естерад Тиссен, розбудивши дружину, королеву Зулейку. У Третогорі здригнувся і потягнувся за кинджалом головний шпигун Дійкстра, розбудивши дружину міністра фінансів. У замку Монтекальво здригнулася на адамашковій постелі чародійка Філіппа Ейльгарт, не розбудивши дружину графа де Ноельє. Прокинулисябільш чи менш різкоґном Ярпен Зігрін у Магакамі, старий відьмак Весемір у гірській фортеці Каер Морен, банківський клерк Фабіо Сахс у місті Ґорс Велені, ярл Крах ан Крайт на борту драккара «Рінґгорн». Прокинулася і чародійка Фрінгілла Віго у замку Боклер, прокинулася жриця Сіґрдріфа у храмі богині Фрейї на острові Гіндарсфьяль. Прокинулися Даніель Етчеверрі, граф Гаррамон в обложеній фортеці Марібор. Зивік, десятник Бурої Хоругви, у форті Бан Ґлеану. Купець Домінік Бомбаст Хувенагель у містечку Кларемон. І багато, багато інших. Утім, мало було людей, що зуміли б усі ті явища й феномени звязати із реальним, конкретним фактом. І з конкретною особою. Так уже воно сталося, що троє тих людей проводили ніч осінньої Еквінокції під одним дахом. У святині богині Мелітеле в Елландері.
* * *
Дрімлюги, простогнав писарчук Ярре, вдивляючись у темряву, що огорнула храмовий парк. Тисячі їх, схоже, хмари цілі Кричать на чиюсь смерть На її смерть Вона помирає
Дурні не говори! Трісс Мерігольд розвернулася різко, підняла стиснутий кулак, на мить здалося, що вона вдарить чи штовхне хлопця у груди. Ти віриш у ті дурні забобони? Вересень закінчується, дрімлюги перед відльотом збираються! Це цілком природно!
Вона помирає
Ніхто не помирає! крикнула чародійка, збліднувши з люті.Ніхто, ти зрозумів? Припини патякати!
Бібліотечний коридор виповнився адептками, які прокинулися від нічної тривоги. Обличчя їхні були серйозні й бліді.
Ярре. Трісс заспокоїлася, поклала хлопцю руку на плече, стиснула сильніше. Ти єдиний чоловік у храмі. Ми всі дивимося на тебе, шукаємо у тобі підтримки та допомоги. Не можна тобі боятися, не можна тобі панікувати. Опануй себе. Не розчаровуй нас. Ярре глибоко зітхнув, намагаючись заспокоїти тремтіння рук і губ.