Якщо вже про діжки мова, запищав довгоносий гном з воза, оздобленого написом: «Залізний реманент, вироблення і продаж», то викотіть іще одну, панове цехові! Поетові Любистку, напевне, в горлянці пересохло, та й нам через зворушеність непереливки!
Воістину, наче діжки порожні, кажу вам! заглушив гнома жрець, не маючи наміру дати збити себе з пантелику й урвати проповідь. Нічого ви з балад пана Любистка не зрозуміли, нічому не навчилися. Не зрозуміли ви, що балади ті про долю людську говорили, про те, що є ми іграшками в руках богів, а країни нашібожі ігрища. Балади мовили про призначення, про призначення усіх нас, а легенда про відьмака Ґеральта й княжну Ціріллу, хоча й покладена на правдиве тло тієї війни, тільки метафора, витвір уяви поета, який тому мав служити
Мариш ти, святий муже! закричала з висоти свого воза Вера Левенгаупт. Яка легенда? Який витвір уяви? Уже хто-хто, а я відьмака Ґеральта із Рівії знаю, бачила його на власні очі, у Визімі, коли він доньку короля Фольтеста відчарував. А пізніше зустріла я його на Купецькому тракті, де він на прохання Гільдії забив жорстокого грифона, який на каравани нападав, і учинком тим він багатьом добрим людям життя врятував. Ні, не легенда це й не байка. Правду, щиру правду проспівав нам тут майстер Любисток.
Підтверджую, сказала струнка воїтелька з чорним, гладенько зачесаним назад і заплетеним у косицю волоссям. Я, Райла з Лірії, також знаю Ґеральта Білого Вовка, славетного переможця потвор. Не раз і не два також бачила я і чародійку Йеннефер, бо бувала я в Едірні, у місті Венґерберзі, де ота пані має садибу. Втім, про те, що оті двоє кохали одне одного, нічого мені невідомо.
Але це мусить бути правдою, відізвалася раптом мелодійним голосом вродлива ельфійка в горностаєвому капелюшку. Така чарівна балада про кохання не може бути неправдивою.
Не може! підтримали ельфійку дочки комеса Віліберта і як по команді витерли очі кашне. Аж ніяк не може!
Мосьпане чародію! Вера Левенгаупт звернулася до Радкліффа. Кохали вони одне одного чи ні? Ви напевне знаєте, як воно з ними було насправді, із відьмаком і отією Йеннефер. Відхиліть же завісу таємниці!
Якщо пісня говорить, що кохали, посміхнувся чародій, то так воно й було, і кохання те переживе століття. Така ж бо сила поезії.
Балакають, втрутився раптом комес Віліберт, що Йеннефер з Венґерберга загинула на Содденській горі. Кілька там чародійок загинуло
Неправда це, сказав Донімір із Троя. Немає на памятнику її імені. Мій це край, неодноразово бував я на Горі й вирізьблені на памятнику написичитав. Троє чародійок там загинуло. Трісс Мерігольд, Литта Нейд на прізвисько Корал Гм-м Імя третьої вилетіло з моєї памяті
Рицар глянув на чародія Радкліффа, але той лише посміхався, не говорячи ані слова.
А отой відьмак, раптом крикнув Шелдон Скаґґс, той Ґеральт, що оту Йеннефер кохав, то ж і він, подейкують, уже землю гризе. Чув я, що затовкли його десь на Заріччі. Убивав він потвор, убивав, ач втрапила коса на камінь. Так воно вже є, людці, хто мечем воює, той від меча й гине. Кожен колись на кращого втрапить і заліза скуштує.
Не вірю. Струнка войовниця викривила бліді губи, сплюнула презирливо на землю, зі скреготом схрестила на грудях запястки в кольчужній сітці.Не вірю я, щоб Ґеральт із Рівії міг на кращого втрапити. Доводилося мені бачити, як той відьмак мечем володіє. Він просто нелюдськи швидкий
Добре сказано, втрутився чародій Радкліфф. Нелюдськи. Відьмаки є мутантами, тому швидкість їхніх реакцій
Не розумію, про що ви говорите, пане магіку. Войовниця скривила губи ще паскудніше. Занадто вже ваші слова вчені. Я одне відаю: жоден рубайло, якого знала я чи знаю, не може рівнятися із Ґеральтом з Рівії, Білим Вовком. Тому я не вірю, що міг він бути переможеним у битві, як пан ґном тут теревенить.
Кожен рубайлодупа, якщо ворогів купа, відгукнувся прислівям Шелдон Скаґґс. Так ельфи кажуть.
Ельфи, прохолодно заявив високий світловолосий представник Старшого Люду, який стояв поряд із чарівним капелюшком, не звикли висловлюватися так по-простацькому.
Ні! Ні! запищали з-за зелених кашне дочки комеса Віліберта. Відьмак Ґеральт не міг загинути! Відьмак знайшов призначену йому Цірі, а потім чародійку Йеннефер, і всі троє жили довго й щасливо! Правда ж, майстре Любистку?
Це ж балада була, зацні панянки, позіхнув спраглий до пива гном, виробник залізного реманенту. Де б у баладі правду шукати? Правдаодне, поезіяінше. Узяти хоча б оту Як її там було? Цірі? Ну, славетну Несподіванку. Уже ж її пан поет цілком з пальця висмоктав. Бував я у Цінтрі, та й не раз, і знаю, що тамтешній король і королева бездітною парою жили, ані дочки, ані сина не мали
Брехня! крикнув рудий чоловік у куртці з тюленячої шкіри, з картатою хусткою на голові.Королева Каланте, Левиця з Цінтри, мала доньку, звали її Паветта. Ота разом із чоловіком пропала під час морської бурі, морська безодня їх поглинула, обидвох.
Самі ж бачите, не брешу я! призвав усіх у свідки залізний реманент. Паветтою, а не Цірі, звалася принцеса Цінтри.
Цірілла, прозвана Цірі, власне, донька отієї втонулої Паветти, пояснив рудий. Онука Каланте. Не принцесою вона була, а княжною Цінтри. Саме вонаоте призначене відьмакові Дитя-Несподіванка, це її, ще до того як народилася, королева поклялася віддати відьмакові, як це пан Любисток наспівував. Але відьмак її знайти та забрати не зміг, тут пан поет із правдою розминувся.
Розминувся, аякже, втрутився у розмову жилавий молодик, який, судячи з одягу, був підмайстром у мандрівці, яка передувала екзамену на майстра. Оминуло відьмака його призначення. Цірілла загинула під час облоги Цінтри. Королева Каланте, перш ніж кинутися з вежі, власноруч заподіяла княжні смерть, аби живою та не потрапила у пазурі Нільфгарду.
Не так воно було, зовсім не так, запротестував рудий. Княжну вбили під час різанини, коли намагалася вона втекти з міста.
Так чи інакше, крикнув залізний реманент, не отримав відьмак отієї Цірі! Збрехав поет!
Але красиво збрехав, сказала ельфійка в капелюшку, притуляючись до високого ельфа.
Не про поезію тут мова, тільки про факти! заволав підмайстер. Кажу ж, княжна загинула від рук власної бабці. Кожен, хто в Цінтрі був, може те підтвердити!
А я кажу, що вбито її на вулицях, коли втікала, заявив рудий. Знаю про те, бо, хоч і не родом із Цінтри, був я у дружині ярла зі Скелліґе, який допомагав Цінтрі під час війни. Король Цінтри, Ейст Турсех, як усі знають, за походженням із островів Скелліґе, був ярлу дядьком. А я у дружині ярла бився у Марнадалі й у Цінтрі, а потім, після поразки, під Содденом
Ще один комбатант,буркнув Шелдон Скаґґс до ґномів, які збилися навколо нього. Самі герої й воїни. Гей, людці! Чи є між вами хоч один, котрий не воював під Марнадалем чи Содденом?
Жарти не на часі, Скаґґсе, докірливо промовив високий ельф, обіймаючи красу в капелюшку в спосіб, що мав би розвіяти можливі сумніви інших залицяльників. Нехай тобі не здається, що під Содденом ти бився сам-один. Я, щоб далеко не шукати, також брав у тій битві участь.
Цікаво, з якого боку, сказав Радкліффу комес Віліберт пошепки, але добре чутно, що ельф цілковито проігнорував.
Як скрізь відомо, продовжував він, навіть не глянувши в бік комеса й чародія, десь понад сто тисяч вояків устало на полі в другій битві під Содденом, з яких щонайменше тридцять тисяч було вбито чи покалічено. Подякувати нам належить панові Любистку, що в одній зі своїх балад він увіковічив той славетний, але страшний бій. І в словах, і в мелодії тієї пісні чув я не вихваляння, а попередження. Повторюю, хвала й безсмертна слава панові поетові за баладу, яка, може, дозволить у майбутньому уникнути повторення трагедії, якою була та жорстока й непотрібна війна.
Ич, сказав комес Віліберт, дивлячись на ельфа з викликом. Цікаві речі ви, мосьпане, відшукали в баладі. Кажете, непотрібна війна? Хотіли б уникнути трагедії у майбутньому? Маємо ми розуміти, що, коли б Нільфгард ударив по нам знову, ви радили б капітулювати? Покірно прийняти нільфгардське ярмо?