Справді, Джессіко, сказала Ірулан, слід було проконсультуватися з Королівською Радою. Скоєне вами було помилкою вже тому
Я маю вважати, що жодна з вас не довіряє Стілґарові? спитала Джессіка.
Ірулан мала достатньо розуму, аби збагнути, що це питання не потребує відповіді. Вона зраділа, що делегати-священники, не в змозі більше стримувати свого нетерпіння, рушили вперед. Обмінялася поглядом з Алією і подумала: «Джессіка така ж пихата й самовпевнена, як завжди». Але в її думках зринула аксіома Бене Ґессерит: «Пихаті будують мури замку, за якими намагаються приховати свої сумніви та страхи». Чи це справедливо стосовно Джессіки? Напевне, ні. Це мусить бути позою. Але з якою метою? Це питання непокоїло Ірулан.
Священники гучно заявили свої права на матір МуадДіба. Деякі лише торкалися її рук, але більшість низько кланялася, промовляючи слова вітання. Наприкінці, згідно з принципом «нехай перші будуть останніми», настала черга керівників делегації. Вони із завченими усмішками сповістили, що офіційна очищувальна церемонія чекає на неї у Твердинідавній Половій фортеці.
Джессіка оглядала цю пару, відчуваючи до них відразу. Один звався Джавідом. Це був молодик із грубуватими рисами й округлими щоками, темні очі якого не могли приховати підозр, що чаїлися в їхній глибині. ІншийЗебаталеф, другий син наїба. Він квапливо їй нагадав, що за фрименських часів вона знала його батька. Його легко було вирахувати: веселість, поєднана з безпощадністю, худе обличчя з білявою бородою, довкола нього витав повів таємного збудження і могутніх знань. Як вона вирішила, з цієї пари куди небезпечнішим був Джавід: людина, що покладається тільки на власний присуд, водночас магнетично притягальний івона не могла дібрати іншого словавідразливий. Їй здався дивним його акцент, зі старовинною фрименською вимовою, наче він походив з якоїсь ізольованої групи свого народу.
Скажи мені, Джавіде, спитала вона, звідки ти?
Я всього лиш простий фримен із пустелі,відповів він, а кожне слово свідчило про брехливість цього твердження.
Зебаталеф утрутився з підкресленою повагою, майже глузуючи:
Нас багато чого єднало в минулому, міледі. Я був одним із перших, хто розпізнав святу природу місії вашого сина.
Але ти не був одним із його федайкінів, зауважила вона.
Ні, міледі. Я мав більш філософські нахили. Я вчився, щоб стати священником.
«І щоб зберегти свою шкуру», подумала вона.
Нас чекають у Твердині, міледі,промовив Джавід.
Вона ще раз подумала, що незвичайність його акцентуце відкрите питання, яке слід зясувати.
Хто нас чекає? спитала.
Собор Вірних, усі ті, хто береже світле імя та діяння вашого святого сина, відповів Джавід.
Джессіка озирнулася довкола, побачила, як Алія усміхається Джавідові, й спитала:
Цей чоловікодин із твоїх посадовців, дочко?
Алія кивнула.
Це чоловік, призначений для великих діянь.
Однак Джессіка помітила, що Джавіда не тішить ця увага, і подумки відзначила собі, що Ґурні має дуже ретельно його вивчити. Тут зявився і сам Ґурні з пятьма довіреними людьми, давши знак, що тих, чиє зволікання викликало підозри, допитують. Він ішов замашистими кроками могутнього чоловіка, зиркаючи ліворуч, праворуч, довкола себе, його мускули вигравали силою, але здавалися ненапруженими, цього навчила його Джессіка за бене-ґессеритською методикою прана-бінду. Він був потворною грудою натренованих рефлексів, убивцею, що викликав у декого огиду, але Джессіка любила його й цінувала більше від усіх живих людей. Шрам від атраментової лози вигинався вздовж його щелепи, надаючи зловісного вигляду, але, коли він побачив Стілґара, усмішка помякшила його обличчя.
Добре зроблено, Стіле, сказав він, і вони по-фрименському потисли один одному руки.
Очищення, промовив Джавід, торкаючись плеча Джессіки.
Джессіка відступила назад, обережно добираючи слова й контролюючи силу свого Голосу. Інтонація і спосіб її подачі були розраховані так, щоб справити сильніший емоційний вплив на Джавіда та Зебаталефа:
Я повернулася на Дюну, щоб побачити своїх онуків. Чи мусимо ми гаяти час на ці священницькі нісенітниці?
Зебаталеф був шокований. З роззявленим ротом і переляканими очима він глянув на тих, хто це почув. Не пропустив жодного. Священницькі нісенітниці! Який наслідок мали б ці слова, промовлені матірю їхнього месії?
Зате Джавід виправдав побоювання Джессіки. Його губи застигли й розтяглися в посмішці. Очі не посміхалися, але він і не намагався дивитися на слухачів. Джавід уже й так знав кожного члена цієї групи. Подумки він уже створив список тих, за ким з цієї миті слід особливо пильно стежити. Минуло кілька секунд, не більше, перш ніж він прибрав посмішку. З цієї швидкості було зрозуміло: він усвідомив, що видав себе. Джавід добре підготувався, знав про могутню спостережливість, якою володіла леді Джессіка. Коротким різким кивком він підтвердив цю могутність.
Джессіка блискавично обдумала необхідні дії. Легкий знак рукою, поданий Ґурні, принесе Джавідові смерть. Це можна зробити тут, заради ефекту, або пізніше, тихцем, щоб видати за нещасний випадок.
«Коли ми намагаємося приховати наші найпотаємніші наміри, уся наша сутність видає нас», подумала вона. Виучка Бене Ґессерит протистояла цьому виявленню, привчаючи адептів бути вищими за нього й читати, наче розгорнуту книжку, тіло інших. Вона розглядала розум Джавіда як цінний тимчасовий тягар на шальках рівноваги. Якби вдалося його переконати, він міг би стати сполучною ланкою, якої вона потребувала, звязком із арракінським духовенством. А він був людиною Алії.
Джессіка промовила:
Мій офіційний супровід мусить залишатися нечисленним. Та все ж маємо місце для однієї додаткової особи. Джавіде, ти приєднаєшся до нас. Зебаталефе, вибач. І, Джавіде Я візьму участь у ційцій церемонії,якщо ви на цьому наполягаєте.
Джавід дозволив собі глибоко зітхнути і, стишивши голос, сказав:
Як накаже мати МуадДіба. Глянув на Алію, Зебаталефа та Джессіку. Мені боляче усвідомлювати, що ваше воззєднання з онуками відкладається, але ж на це, ох, є державні причини
Джессіка подумала: «Добре. Він передусім людина справи. Визначивши належну валюту, купимо його».
Її втішило те, що він наполіг на своїй дорогоцінній церемонії. Ця маленька перемога додасть йому сили в очах його послідовників, і вони обоє це знали. Згода на це очищення може розглядатися як аванс за подальші послуги.
Думаю, ти подбав про транспорт, сказала вона.
Даю тобі хамелеона пустелі, вміння якого злитися з тлом скаже тобі все, що ти мусиш знати про корені екології та основи особистої ідентичності.
Лето сидів і грав на малому балісеті, який надіслав йому на пятий день народження незрівнянний майстер гри на цьому інструментіҐурні Галлек. За чотири роки тренувань Лето набув певної вправності, хоча дві басові струни все ще завдавали йому клопоту. А все-таки він виявив, що балісет заспокоює почуття особливого збудження, цей факт не залишився поза увагою Ганіми. Зараз він сидів у сутінках на виступі скелі, відрога якої оточувала січ Табр з південного боку. Тихо награвав на балісеті.
Ганіма стояла позаду, а вся її дрібна постать висловлювала протест. Вона не хотіла відкрито приходити сюди, довідавшись від Стілґара, що їхня бабуся затримується в Арракіні. Особливо ж опиралася думці приходити сюди проти ночі. Намагаючись підігнати брата, спитала:
Ну що?
Замість відповіді він заграв нову мелодію.
Уперше від часу прийняття подарунка Лето чітко усвідомив, що цей інструмент створено майстерним ремісником на Каладані. Мав успадковану память, що могла викликати в нього глибоку тугу за прекрасною планетою, де правив Дім Атрідів. При цій музиці Лето достатньо було послабити свої внутрішні барєри, аби почути спогади з тих часів, коли Ґурні розважав цим балісетом свого друга й підопічногоПола Атріда. Коли балісет звучав у його руках, Лето відчував, що дедалі сильніше його охоплює фізична присутність батька. Грав далі, а звязок з інструментом посилювався щосекунди. Відчував внутрішню абсолютну й ідеальну сукупність знань про гру на цьому балісеті, хоча його девятирічні мязи ще не відповідали цій внутрішній свідомості.