Перепрошую шановного пана, ви так швидко сіли, що я не встиг шановному панові повідомити, що в мене вже є пасажир. Я візник Бомбош, а це моя донька Розмарі. Ви сьогодні останній мій клієнт і зараз ми їдемо додому, візник добродушно підкручував довгі вуса. Вона така невеличка, що шановному панові напевно не буде тісно. Воно ще таке молоде
Мокк глянув на трикутне личко своєї супутниці. Великі наївні очі, капелюшок з вуалькою й пальтечко. Дівчині було щонайбільше вісімнадцять років, вона мала худі, сині від холоду долоні й діряві черевики з підбитими підошвами. Усе це Мокк розгледів у світлі ліхтарів навколо «Музею сілезьких старожитностей».
Розмарі розглядала величезну будівлю музею, що пропливала із правого боку вулиці. Мокк уголос лічив забігайлівки на Зонненпляц, Ґребшенер-штрасе і на Редіґер-штрасе, а результати своїх підрахунків радісно повідомляв Розмарі.
Візник зупинився на Редіґер-пляц перед солідною камяницею, у якій Мокк разом із дружиною Софі займав пятикімнатне помешкання на третьому поверсі. Мокк вивалився з екіпажа й кинув візникові першу-ліпшу зімяту купюру, яку він витяг з кишені пальта.
За решту купи черевики й рукавички своїй донечці,гикнув голосно і, не чуючи радісних слів подяки візника, широко розправив плечі, нахилив голову й рушив на штурм дверей будинку.
На щастя для Моккової голови, сторож будинку ще не спав і встиг вчасно відчинити двері. Мокк розчулено обійнявся з ним і помаленьку розпочав нелегку подорож сходами, хитаючись поміж Сциллою поручнів і Харибдою стіни, не зважаючи на Цербера, що з виттям і гавкотом кидався із переддверя Гадеса за чиїмись зачиненими дверима. Мокк, якого не спинила ані служниця, що виспівувала, немов сирена, намагаючись зняти з нього пальто й капелюха, ані несамовита радість старого собаки Арґоса, досяг нарешті Ітаки своєї спальні, де на нього чекала вірна Пенелопа в мусліновому пеньюарі й туфельках на високих підборах.
Мокк усміхнувся до Софі, яка задумана сиділа, відкинувшись на спинку шезлонга, що стояв біля розстеленого ліжка. Софі злегка потягнулася, і муслін її пеньюара туго напнувся на повних грудях. Мокк зрозумів це однозначно й гарячково почав роздягатися. Він саме змагався із завязками кальсонів, коли Софі зітхнула:
Де ти був?
У ресторані.
З ким?
Я зустрів двох друзів, тих самих, що й учораЕбнера й Домаґаллу.
Софі встала й залізла під ковдру. Трохи здивувавшись, Мокк зробив те саме й міцно притулився до спини дружини. Не без зусиль пропхав руку під її пахвою й пожадливо розчепірив пальці на мяких грудях.
Я знаю, що ти хочеш попросити пробачення. Чудово знаю. Отож будь і далі гордим, суворим і нічого не кажи. Я пробачаю тобі твою поведінку у Франца. Пробачаю твоє пізнє повернення. Ти хотів напитися, був знервований, вона говорила монотонним голосом, вдивляючись у дзеркало туалетного столика, що стояв навпроти ліжка. Ти кажеш, що був із друзями. Охоче вірю. Стовідсотково, що ти не був із жодною жінкою, Софі підвелася на лікті й поглянула у вічі своєму відображенню. У такому стані ти не впорався б із жодною жінкою. Останнім часом з тебе катма користі. Ти просто нікчема в ліжку.
Тепер я можу, можу тебе загнуздати. Будеш благати, аби я припинив, обличчя Мокка палало, однією рукою він шарпав муслін халатика, другоюбавовняні кальсони. Сьогодні ми нарешті зачнемо нашу дитину.
Софі повернулася до чоловіка і, торкаючись його губів своїми вустами, мовила голосом сонної дитини:
Я чекала на тебе вчора, ти був із друзями, чекала на тебе сьогодніти теж був із друзями, а тепер хочеш трахатися?
Мокк обожнював, коли вона була вульгарною. У збудженні він розірвав кальсони. Софі сперлася на стіну. З-під її нічної сорочки видніли дві вузенькі рожеві ступні. Мокк почав їх пестити й цілувати. Софі розкуйовдила пальцями густе волосся чоловіка й відсунула його голову.
Хочеш трахатися? спитала знову.
Мокк заплющив очі й кивнув головою. Софі підтягла ноги до себе й обома ступнями торкнулася грудей чоловіка. Тоді різко випростала їх, зіштовхуючи його з ліжка.
Із друзями трахайся, почув він шепіт дружини, падаючи на шорсткий килим.
Бреслау,
понеділок 28 листопада,
друга година ночі
Мокк прочумався за письмовим столом у своєму кабінеті. Його праву долоню вкривали сліди засохлої крові. Лампа освітлювала пляшку рейнського шпетбургундера й напівпорожній келишок. Він придивився до своєї долоні при світлі лампи. До засохлої коричневої плями крові прилипло кілька світлих волосин. Мокк вийшов до кухні, притримуючи роздерті кальсони. Старанно вимив руки в чавунному умивальнику. Потім налив води до емальованої чашки й випив, вслухаючись у шум на подвірї, що скидався на металічний скрегіт пружин. Визирнув у вікно. Візник Бомбош насунув коневі на голову мішок з вівсом і гладив його по шиї. Будка хиталася на ресорах на всі боки. Розмарі заробляла на нове пальтечко.
Мокк розплющив очі й хвильку прислухався до настирливих криків молочників, які лунали раз по раз. Вранішній холод проймав його увіпхнуте у фотель тіло. Він насилу розкрив рота й провів пересохлим язиком по шорсткому, як терка, піднебінні. Найменший порух у фотелі завдавав болю, й Мокк вирішив підвестися. Він закутався в халат і зачалапав босими ногами по викладеній плиткою підлозі передпокою. Пес Арґос виявляв бурхливу вранішню радість, якої господар анітрохи не поділяв. У ванній Мокк запхнув щіточку в коробку із зубним порошком «Фенікс» і заходився очищати ротову порожнину. У результаті до кисло-алкогольного присмаку в роті додався ще й терпкий цементний. Мокк розлючено виплюнув до умивальника сіре місиво й пінкою «Пері» намилив великого помазка з борсучої шерсті. Бритва була предметом, яким сьогодні Моккові можна було користуватися хіба що під чиїмось суворим наглядом. Відчувши різкий біль, він зрозумів, що порізався. Тоненька цівочка крові була дуже світлою, світлішою від крові, що текла вчора уночі з носа Софі. Мокк уважно вдивлявся у власне відображення.
Чому я сміливо можу дивитися тобі в очі? він витер обличчя й побризкався одеколоном від Вельцеля. Тому, що вчора нічого не сталося. Зрештою, я нічого не памятаю.
Служниця Марта Гочолль поралася на кухні, її чоловік, камердинер Адальберт, стояв, прямий як струна, тримаючи в одній руці півтора десятка краваток, а в другійвішак із костюмом і білою сорочкою. Мокк квапливо одягся й завязав навколо шиї бордову краватку. Марта увіпхала її грубий вузол між тугі крильця комірця. Мокк насилу натяг на свої опухлі ноги щойно вичищені Адальбертом черевики, накинув на плечі світле пальто з верблюжої шерсті, насунув капелюха й вийшов із квартири. У коридорі до нього почав лащитися великий шпіц. Мокк погладив собаку. Його господар, адвокат Пачковський, зневажливо поглянув на свого сусіда, від якого, як і щодня, тхнуло мішаниною одеколону й алкоголю.
Вчора уночі у вас був жахливий галас. Моя дружина не могла заснути до ранку, процідив Пачковський.
Я дресирував собаку, пробелькотів Мокк.
А мені здалося, що власну дружину, монокль Пачковського зблиснув у жовтому світлі лампочки. Ви гадаєте, що вам все дозволено? Той ваш собака репетував людським голосом.
Деякі тварини розмовляють людським голосом за місяць до святвечора, Моккові захотілося зіпхнути сусіда зі сходів.
Невже? брови Пачковського здивовано вигнулися.
Я саме й розмовляв з однією із них.
Адвокат стояв, як закамянілий, і якусь мить вдивлявся в налиті кровю білки Моккових очей. Потім поволі зійшов сходами, спромігшись на чергове зневажливе «невже?».
Мокк повернувся до квартири. Упевнившись, що двері спальні замкнено ізсередини, він увіпхався до кухні. Адальберт і Марта сиділи біля столу, страшенно перелякані.
Ви не поснідали, пане раднику. Я приготувала яєшню з лисичками. Марта усміхнулася, продемонструвавши відсутність кількох зубів.
Їжте на здоровя, Мокк щиро заусміхався у відповідь. Я лише хотів побажати вам доброго дня. Щоб він був так само добрий, як і вчорашня ніч, ви ж добре спали, правда?
Так, пане раднику, Адальбертові ще й зараз здавалося, що він чує пронизливий вереск Софі й тупе дряпання собачих кігтів у зачинені двері спальні.