Феллінґер не відгукнувся. Він занепокоєно виглядав з вікна й вистукував пальцями по зеленому оксамиту столика. Мокк заховав конверта до папки з доказовими матеріалами обох злочинів і картонним швидкозшивачем зі звітами своїх підлеглих. Ебнер швидко роздав карти. За мить йому довелося повторити роздачу, бо Феллінґер, помилившись, узяв як свої дві карти Домаґалли.
Спочатку наступили один за одним три паси.
Дві без козиря, відкрив Феллінґер. Почувся гомін непідробного подиву.
Мені давно не приходили карти для такої гарної заявки. На таке dictum мені залишається лише «пас», зітхнув Ебнер.
Мокк уважно придивився до своїх трьох королів і четвертого пікового валета.
Малий безкозирний шлемик, завершив він торгівлю, почувши зліва голосну контру. По двох пасах впевнено відповів реконтрою, а після трьох наступних виклав карти на стіл.
Домаґалла завістував піковим королем і взяв на нього взятку. «Чому він не побив? подумав Мокк. У нього що, не було козиря?». Домаґалла з усієї сили жбурнув пікового туза. Взявши вирішальну взятку, він недбало кинув даму тієї ж масті. Мокк заплющив очі й не розплющував їх до кінця розіграшу.
Без чотирьох, підсумував Ебнер. Чому, на Бога, ви не імпасували чирвової дами, а грали зверху?
Феллінґер знову глянув у вікно.
Вибачте, пане Мокку, тихо мовив він. Мені не слід грати в цьому місці.
Чому? зіронізував Домаґалла. Сюди що, проходять космічні флюїди?
Ви невіглас у цих справах, Домаґалло. Тому краще помовчте.
Можна помінятися місцями, і ми гратимемо на короткому столі,запропонував Ебнер.
Не йдеться про місце за столом. Йдеться про цю кондитерську.
Що ви вигадуєте, Феллінґере, Домаґалла почав тасувати карти. Ми ж бо не раз грали в Шааля.
Але то було в підсобці,Феллінґер розірвав тугого заокругленого комірця й попустив краватку.
Сьогодні я ваш партнер, Феллінґере, Мокк закурив гаванську сигару. Я не збираюся програвати купу грошей тільки через те, що з вами щось не так. Похмілля вас мучить, чи що? Герберте, звернувся він до Домаґалли, це ти мене запросив сюди. Може, у тебе виникла геніальна ідея, тут Мокк почав наслідувати його фальцет, дамо Моккові нездатного грати партнера, а ми тоді втрьох поділимося грішми. Так? Ви хотіли знайти собі «лоха», і цим «лохом» сьогодні мав бути Мокк?
Ебнер і Домаґалла вибухнули сміхом, але Феллінґерові було не до жартів.
Це серйозне звинувачення, просичав він. Ви звинувачуєте мене в шахрайстві, Мокку?
Заспокойтеся, будь ласка, любий пане Феллінґер, Мокк крутнув у свій бік прикріплену під стільницею попільничку. Це лише друга роздача. Ви обмовилися. Ви повинні були відкрити «одну без козиря», а не «дві».
Якщо ми й далі гратимемо тут, я робитиму ще гірші помилки. Оскільки ви мене звинувачуєте, хоч би й жартома, я повинен вам все пояснити. Це через той будинок навпроти. Колись ми тут грали, авжеж, але у підсобці. Звідти я не бачив цього будинку.
Мокк визирнув у вікно й відчув, як щось ніби кольнуло його в груди. Крізь дощ, що спливав по шибці, він побачив кам'яницю «Під Грифами». За столом запанувала тиша. Ніхто з партнерів Феллінґера в глибині душі не нехтував його передчуттів і трансів. Саме завдяки ним вдавалося успішно завершити не одне слідство.
Феллінґере, дуже вас прошу, розкажіть мені трохи докладніше про цю камяницю і про ваш страх, повязаний із нею. Мокк помітно зблід. Я веду справу про вбивство, яке вчинили в цьому будинку.
Я читав про це в газеті.Феллінґер підвівся з-за столу. Пробачте, панове, але я не можу тут залишатися ані хвилини довше.
Феллінґер вклонився й вийшов до гардеробу.
Що ж, після вранішніх відвідин однієї молодої дами, на яку в його архіві було заведено солідну справу, Домаґалла був винятково поблажливий. Зараз знайдемо четвертого.
Вам доведеться знайти третього й четвертого, сказав Мокк і рушив за Феллінґером, супроводжуваний ущипливими зауваженнями Ебнера.
Астролога в кондитерській вже не було. Мокк відкрив гаманця, втиснув якусь монету в руку Шаалю, взяв від нього пальто й капелюха та вибіг на вулицю. Рвучкий вітер шмагонув гострими шпильками дощу. Кримінальний радник розкрив парасольку, та недовго радів цьому захистові. Вітер шарпонув нею й вигнув її в протилежний бік, викручуючи дротяні спиці. Якийсь чоловік у світлому пальті теж змагався з негодою. То був Феллінґер. Мокк підбіг до нього.
Мені конче треба з вами поговорити. Мокк намагався перекричати дзенькіт трамвая, що саме завертав за ріг. Ходімо, зайдемо кудись, звідки ви не бачитимете цього триклятого будинку. Тут є невеличкий шинок. Мокк показав рукою на перехід на Штокґасе, вкритий склепінням арки.
Ховаючись від вітру, що шаленів у вузьких вуличках біля ратуші, вони увійшли до шинку на Штокґасе, 10, на якому висіла вивіска «Шинок Петруске». У шинку було повно студентів, візників, злодіїв і злодюжок, яких наче вітром здмухнуло від вигляду Мокка. Для радника в цю хвилину важливим було не те, звідки вони його знали, а те, що вони звільнили один столик. Мокк зайняв за ним місце разом з Феллінґером і кивнув похмурому кельнерові, який свою роботу, очевидно, вважав карою господньою. Він похмуро поставив перед новими клієнтами дві склянки з паруючим грогом і повернувся за стійку, де втупив свій страдницький погляд у великий, наповнений каламутною рідиною, слоїк, у якому плавали оселедці, цибуля й інші закуски, які годі було розпізнати.
Любий пане Мокку, Феллінґер з помітним задоволенням смакував напій, що пахнув гвоздикою. Я приніс вам астрологічний прогноз. Проаналізувавши ваші із дружиною космограми, я визначив декілька дат імовірного зачаття вашого нащадка. Перша з них настане за кілька днів.
Дуже вам вдячний, відповів Мокк. Але повернімося до бриджа й будинку «Під Грифами»
Присягаюся, що я ніколи б вас Феллінґер не міг вимовити слова «ошукати». Я б не посмів
Припиніть, перебив його Мокк, і розкажіть, чому вас так лякає будинок «Під Грифами».
Уперше я побачив його на фотографії,Феллінґер ковзнув поглядом по малюнках на стіні, сюжети яких були такими ж зрозумілими, як і вміст слоїка. Я закінчив гімназію й збирався вивчати медицину в Бреслау. Оскільки я ніколи в цьому місті не був, мені хотілося дізнатися щось про нього. У магазині в Любані я побачив фотоальбом «Старе місто в Бреслау». Коли я побачив будинок «Під Грифами», то відчув напад панічного жаху й закрив альбом. Тоді я пережив déjà vu і зрозумів, що саме цей будинок я часто бачив у кошмарному сні. Мені часто снилося, що я від когось утікав широкими сходами, а коли вибігав нагору, на дах, і дивився униз, то бачив обриси великих білих птахів, і в мене починала паморочитися голова. Я не падав додолу, але це запаморочення перетворювалося на головний біль, від якого я тоді завжди прокидався. Тож коли я побачив це фото, то відчув, як мене огортає такий жах, що я полишив навіть думку про навчання в цьому місті. Ви ж знаєте, я вчився в Ляйпциґу й Берліні. Але два останні семестри я все таки провів у Бреслау, бо звідси мені було найближче до Любаня, де в страхітливих муках конав мій нині покійний батько. Одного разу я вийшов з винарні «Ламлі» й разом з кількома приятелями чекав на екіпаж. Я був добряче напідпитку, але ніколи не забуду того переляку, коли я збагнув, що стою під цим проклятим будинком. Товариші швидко дізналися про мої страхи й почали з мене глузувати. То вони мене забалакували й вели просто під цей будинок, то підкидали мені поштівки із зображенням цієї камяниці Я намагався боротися із цим страхом за допомогою самогіпнозу. Все марно. От і все, пане раднику. Я просто боюся цього будинку.
Феллінґер допив рештки вина й почав змагатися з парасолею. Мокк знав, що запитання, з яким він хотів звернутися, поставить під сумнів його здоровий глузд, але не міг втриматися.
Ви можете якось пояснити свій страх перед цим будинком? запитав він, очікуючи кпинів з боку астролога, слів співчуття чи, у кращому випадку, повторення слів про безрезультатність самогіпнозу. Почуте його здивувало.
Так, я можу пояснити це метемпсихозом чи переселенням душ. Очевидно, моя душа перебувала в тілі людини, що впала з цього будинку. Мої кошмарице спогади з попереднього втілення.