Марек КраєвськийКінець світу в Бреслау
Бреслаудрібний дощ.
Церкви й заводські димарі.
Трагізм цього міста.
Нью-Йорк,
неділя 20 листопада 1960 року,
десята година вечора
Чорношкірий таксист Джеймс Майнорс пришвидшив рух «двірників». Дві руки пожадливо згортали з лобового скла сніжинки. «Двірники» були своєрідним метрономом, що підкреслював ритм бігбітової пісні Чака Беррі «Мейбелін», яка лунала з динаміка. Долоні Майнорса витанцьовували на кермі й з лясканням опадали на коліна та стегна. На похмурого пасажира таксі пісня не справляла найменшого враження. Він притиснувся щокою до холодного скла дверцят і намагався читати газету, не пропускаючи жодної світляної плями від ліхтарів чи вітрин магазинів. Коли Майнорс збільшив звук до максимуму, пасажир посунувся на середину сидіння. Погляди обох чоловіків зустрілися в центрі дзеркала.
Зроби тихіше й не стрибай за кермом, у клієнта був виразний німецький акцент. Його похмуре, обрезкле обличчя, затінене крисами старосвітського капелюха, пашіло люттю. Це тобі не бананова плантація в Африці.
Расист довбаний, слова Майнорса повністю заглушив веселий приспів. Він стишив радіо й звернув до бічної вулички, обабіч якої стояли псевдовікторіанські будиночки. Світла тут було небагато. Пасажир старанно склав газету й заховав її до внутрішньої кишені пальта.
Он там, на розі,пробурмотів він, намагаючись щось розгледіти крізь брудну пелену снігу з дощем. Таксі зупинилося у вказаному місці. Пасажир щось несхвально буркнув, відчинив дверцята й занурив черевики у вязку грязюку. Розкрив парасоля і, важко відсапуючись, підійшов до віконця водія.
Зачекайте, будь ласка.
Майнорс у відповідь потер великим пальцем об вказівний і трохи опустив шибку. Пасажир витяг з гаманця банкноту й тицьнув її водієві в руку. З-за шибки до нього долинув веселий голос, спотворений якимось химерним акцентом:
Назад почвалаєш пішки, фашист паскудний.
Таксі затанцювало на слизькій дорозі й рушило, ковзаючись і зневажливо скидаючи при цьому задом. Водій опустив шибку й Чак Беррі на повний голос залунав у тихій вуличці.
Чоловік поволі піднявся східцями на невеликий ґанок, потупав обліпленими снігом черевиками й натиснув на дзвоник. Йому відчинили майже одразу. У дверях стояв молодий священик у масивних рогових окулярах. Мав зачіску в стилі Чака Беррі.
Пан Герберт Анвальдт? запитав священик.
Добрий вечір. Це я, важко видихнув Анвальдт, розлюченим поглядом проводжаючи таксі, що зникало за рогом. Чим я тепер доїду додому?
Священик Тоні Купайоло з парафії святого Станіслава, відрекомендувався Чак Беррі.Це я вам телефонував. Заходьте, будь ласка.
Знайоме клацання замка, знайома, заповнена книжками, вітальня й лампа під зеленим абажуром. Не вистачало лише знайомого аромату сигар і знайомого господаря цього дому. Замість нього стривожений священик Купайоло вішав біля вхідних дверей промокле пальто й капелюха Анвальдта, незграбно струшуючи з парасоля липкі снігові плювки. Замість пахощів кубинських сигар ніздрі Анвальдта втягнули різкий пах медикаментів, жалюгідний сморід клоаки, усепроникний запах смерті.
Ваш друг помирає,підтвердив священик.
Анвальдт глибоко затягнувся. Зі спальні на першому поверсі вийшла молода медсестра.
Вона з неприхованою гидливістю тримала в руках емальовану посудину, щойно наповнену хворим. Глянула на Анвальдта, який одразу зрозумів, що він їй так само огидний, як і судно в її руках.
Прошу тут не курити! Ґудзики фартуха, що туго облягав її груди, мало не повідлітали від неприхованого обурення. Анвальдт очікував саме на таку реакцію й затягнувся ще сильніше.
Пане Анвальдт, ваш друг помирає від раку легенів, прошепотів священик Купайоло з ледь помітним докором. Паління тютюну протипоказане в його домі.
Медсестра увійшла до ванної кімнати. Анвальдт покинув курити й викинув цигарку в камін. Тоді очікувально глянув на священика.
Шановний пане, медсестра, що доглядає вашого друга, подзвонила мені сьогодні й попросила здійснити над хворим обряд останнього таїнства, священик Купайоло перевів подих і почувся впевненіше. Ви ж напевне знаєте, що до нього належить також таїнство святої сповіді. Коли я сів біля хворого, готовий вислухати його гріхи й благословити його в останню путь, пан Мокк сказав мені, що має на совісті якийсь страшний гріх і не признається в ньому, доки ви не прийдете сюди. До сповіді він приступить лише після розмови з вами. Ви буваєте тут майже щоранку, і я міг би зачекати зі сповіддю до завтра, але хворий вимагає сьогодні. Salus aegroti suprema lex. Для священика теж. Ідіть зараз до нього. Він вам усе пояснить, священик Купайоло глянув на годинник. Не переймайтеся таксі. Боюся, що ви взагалі не потрапите сьогодні додому.
Анвальдт рушив нагору, але напівдорозі повернувся. Здивований священик Купайоло дивився, як Анвальдт підходить до вішалки й витягає з кишені пальта газету. Священик нахилив голову й прочитав німецьку назву. «Що воно таке Süddeutsche? замислився він на мить, перегортаючи в памяті невеликого зошита, що його він колись заповнював у школі німецькими словами, deutsche це німецький, а süd? Що б то означало?».
Думки священика полишили німецьку мову, й коли Анвальдт піднімався нагору, повернулися до проблем, якими його щедро наділяли пуерто-ріканські парафіяни. З ванної кімнати долинали звуки блювання й булькання води в бачку. Анвальдт прочинив двері до спальні. Смуга світла поділила ліжко навпіл. Голова Мокка спочивала на вершині гори з білих подушок. Біля ліжка стояла крапельниця й столик, захаращений ліками. Стрункі пляшечки в пергаментних шапочках сусідили із приземкуватими слоїками, наповненими таблетками. Мокк ворухнув поколотою голками долонею та іронічно усміхнувся до Анвальдта.
Бачиш, який я паскудний стариган. Не досить, що ти був у мене вранці, то я викликав тебе ще й увечері,свист повітря, що його видихав Мокк, став чутнішим. Але ти, напевно, мені вибачиш, коли я скажу, що хотів похвалитися тобі новою доглядальницею. Вона змінює ту, яку ти бачиш щоранку. Ну як, подобається? Тиждень тому закінчила сестринську школу. Її звуть Єва.
Авжеж, це імя їй пасує.Анвальдт зручно вмостився в кріслі.Не одного спокусила б своїми райськими яблуками.
На кілька хвилин Мокк зайшовся свистячим сміхом. Зівяла шкіра напнулася на вилицях. Смуги світла від автомобільних фар ковзнули по стінах спальні й на мить вихопили з напівтемряви план якогось міста, що висів на стіні, оправлений у рамку. Місто було немов оперезане широким, покрученим паском ріки.
Чому тобі спало на думку це біблійне порівняння? Мокк уважно глянув на Анвальдта.Певне, це через священика.
Запанувала тиша. Сестра Єва поперхнулася й закашлялася у ванній.
Анвальдт хвилину вагався й нервово ламав пальці. Тоді розгорнув газету.
Слухай-но, я хотів тобі дещо прочитати Анвальдт почав шукати окуляри. Замість них знайшов портсигар. Згадав про заборону курити й відразу сховав його назад.
Нічого мені не читай і кури. Кури тут, Герберте, кури, хай йому грець, скільки заманеться й слухай мою сповідь, Мокк перевів подих. Я розповідав тобі про свою першу дружину, Софі, пригадуєш? Власне, мова буде про неї
Я, власне кажучи Хотів мовив Анвальдт і замовк. Мокк не почув його й шепотів щось до себе. Анвальдт напружив слух.
Тридцять три роки тому теж була неділя, і сніг липнув до шибок зовсім так само, як нині.
Бреслау,
неділя 27 листопада 1927 року,
друга година пополудні
Сніг, підхоплений повівами вітру, липнув до шибки. Ебергард Мокк стояв біля вікна й дивився на слизьку від снігу й грязюки Ніколаї-штрасе. Годинник на ратуші вибив другу. Мокк запалив першу цього дня цигарку. Похмілля повернулося несподіваною хвилею нудоти. Картини вчорашньої ночі громадилися перед його очима: ось театр-варєте й трійко поліцейських напідпиткукомісар Ебнер у котелку, зсунутому на потилицю, радник Домаґалла, що викурює двадцяту сигару «Султан», і він сам, радник Мокк, що розсуває оксамитну вишневу завісу, яка відокремлює їхню ложу від решти залу. Ось власник готельного ресторану «Резіденц», що із запобігливою усмішкою приносить кухлі пива коштом фірми. Ось візник, що намагається втихомирити Мокка, який впихає йому до рук відкорковану пляшку горілки. Ось його двадцятипятирічна дружина, Софі, чекає на нього в спальні. Розпустивши волосся й розкинувши ноги, вона пильно дивиться, як до спальні вточується пяна колода. Мокк заходився спокійно гасити цигарку в попільничці у формі підкови. Мимохіть глянув на офіціанта, що саме заходив до вітальні.