Тесс Герритсен - Грішна стр 13.

Коли Мора зупинилася через дорогу від абатства Грейстоунз, вона почувалася виснаженою. Трохи посиділа всередині, беручи емоції під контроль. «Контроль»  вона жила цим словом. Вийшовши з автомобіля, ставала публічною особою, видимою для преси й правоохоронців. Вони розраховували на її спокій і розсудливість, тож такою вона й буде. Часто вистачало навіть просто такою здаватися.

Вона вийшла й цього разу перейшла дорогу впевнено, не ослизаючись. Уздовж вулиці вишикувалися поліцейські автівки, у своїх фургонах сиділи дві знімальні групи, чекаючи на сенсаційний розвиток подій. Зимове світло вже вицвітало у вечір.

Мора теленькнула у дзвін, і з тіней постала черниця в чорному вбранні. Вона впізнала Мору і впустила її без жодного слова.

У дворі сніг вкрили десятки слідів. Це було зовсім інше місце, не таке, як того ранку, коли Мора вперше ввійшла сюди. Сьогодні подобу спокою порушували пошуки. У вікнах світилися вогні, у галереї чулося відлуння чоловічих голосів. Ступивши до передпокою, Мора відчула запах томатного соусу й сиру  неприємні пахощі, що викликали спогади про пісну й неапетитну лазанью, яку так часто подавали в лікарняному кафетерії, коли вона проходила там студентську практику.

Вона заглянула до їдальні й побачила сестер за мовчазною вечірньою трапезою навколо столу. Побачила, як тремтливі руки підносять виделки до беззубих ротів, як зморщеними підборіддями течуть цівки молока. Більшу частину своїх життів ці жінки провели, самотньо старіючи за стінами. Чи відчував хтось із них жаль за тим, що вони пропустили, як інакше могли б прожити життя, якби просто вийшли за ворота й не повернулися?

Ідучи далі коридором, Мора почула чоловічі голоси, чужі й бентежні в цьому жіночому домі. Двоє копів помахали їй, впізнаючи.

 Привіт, док.

 Щось знайшли?  запитала вона.

 Поки ні. Уже згортаємося на ніч.

 Де Ріццолі?

 Нагорі. У спальнях.

Піднімаючись сходами, Мора побачила ще двох членів пошукової партії: униз спускалися поліцейські кадети, які, схоже, щойно закінчили школу. Юнак із досі поцяткованим прищами обличчям і дівчина з тією маскою відчуженості, яку так часто задля самозбереження вдягали копи-жінки. Упізнавши Мору, обидва з повагою опустили очі й розступилися, пропускаючи її. Це змусило її відчути себе старою. Невже вона така страшна, що ці юнаки не бачать живої жінки з її переживаннями? Утім, вона досконало вдавала невразливу, навіть зараз. Ввічливо кивнула, вітаючись, не зупиняючи на них погляду. Усвідомлюючи під час підйому, що вони дивляться на неї.

Вона знайшла Ріццолі в кімнаті сестри Камілли: детектив сиділа на ліжку, згорбившись від утоми.

 Схоже, всі, крім вас, уже йдуть додому,  завважила Мора.

Ріццолі розвернулася до неї. Очі в неї були темні, глибоко запалі, обличчя помережане зморшками виснаження, яких Мора ще не бачила.

 Ми нічого не знайшли. Шукали з самого полудня. Але на те, щоб зазирнути в кожну шафу, в кожну шухляду, потрібен час. А є ще поле й садок на задньому дворі  хтозна, що там під снігом. Вона могла викинути його у сміття кілька днів тому. Могла передати комусь за воротами. Ми можемо цілими днями шукати те, чого тут може й не бути.

 А що про це каже абатиса?

 Я не говорила їй, що саме ми шукаємо.

 Чому?

 Не хочу, щоб вона знала.

 Вона може допомогти.

 Або зробити все можливе, щоб ми його не знайшли. Думаєте, цій єпархії потрібні нові скандали? Думаєте, вона хоче, щоб світ знав, що черниця цього ордену вбила власну дитину?

 Ми не знаємо, чи дитина мертва. Тільки що вона зникла.

 І ви повністю впевнені в тому, що побачили на розтині?

 Так. Камілла була на останньому терміні вагітності. І  ні, я не вірю в непорочне зачаття.  Вона присіла на ліжко поряд із Ріццолі.  Батько може бути ключем до цього нападу. Ми повинні його визначити.

 Так, я саме про це й думала. Батько. Як «отець».

 Отець Брофі?

 Привабливий чоловік. Ви його бачили?

Мора згадала яскраві сині очі, що дивилися на неї над хворим оператором. Згадала, як він вийшов із воріт абатства, наче вбраний у чорне воїн, щоби стати проти тієї вовчої зграї репортерів.

 Він мав неодноразовий доступ сюди,  вела далі Ріццолі.  Він служить тут месу, слухає сповіді. Чи ж є щось інтимніше за те, щоб розповідати свої таємниці у сповідальні?

 Ви маєте на увазі, що секс був добровільний.

 Я просто кажу, що він хлопець нівроку.

 Ми не знаємо, чи вона зайшла в тяж в абатстві. Хіба Камілла не навідувалася до родини в березні?

 Так. Тоді померла її бабуся.

 Час наче підходить. Якщо вона завагітніла в березні, зараз був би девятий місяць. Це могло статися під час її гостин удома.

 Або ж тут, у цих стінах.  Ріццолі цинічно пирхнула.  От тобі й обітниця чистоти.

Вони трохи посиділи мовчки, дивлячись на хрест на стіні. «Скільки ж недоліків у нас, у людей,  подумала Мора.  Якщо Бог є, то чому він ставить для нас такі недосяжні стандарти? Чому вимагає того, чого ми не можемо досягнути?»

 Я колись хотіла стати черницею,  мовила вона вголос.

 Я думала, що ви не віруєте.

 Мені тоді було девять. Я щойно дізналася, що мене вдочерили. Двоюрідний брат випустив кота з мішка, так би мовити,  зі шкоди вибовкав те, що несподівано все пояснило. Чому я не схожа на батьків. Чому не було знімків мене немовлям. Я всі вихідні проплакала у своїй кімнаті.  Мора похитала головою.  Бідолашні батьки. Вони не знали, що робити, тож повели мене в кіно, щоб підбадьорити. Ми дивилися «Звуки музики» за сімдесят пять центів, бо кіно старе.

Вона трохи помовчала.

 Я вирішила, що Джулі Ендрюс  красуня і що я хочу бути такою, як Марія. В ордені.

 Гей, док. Хочете, відкрию таємницю?

 Яку?

 Я теж хотіла.

Мора подивилася на Джейн.

 Жартуєте.

 Може, я й не здала катехізис. Але хто може опиратися Джулі Ендрюс?

Вони обидві засміялися, але сміх був ніяковий і швидко вщух, поступившись місцем тиші.

 Чому передумали?  запитала Ріццолі.  Щодо ордену.

Мора підвелася, підійшла до вікна. Визирнула на темний двір і сказала:

 Просто переросла. Перестала вірити в те, чого не можна побачити, відчути на запах чи торкнутися. Те, що не можна довести наукою.  Почекала трохи.  І відкрила для себе хлопців.

 О так, хлопці,  засміялася Ріццолі.  Завжди вони.

 Розумієте, це справжня мета життя. З біологічного погляду.

 Секс?

 Розмноження. Цього вимагають наші гени  щоб ми йшли у світ і множилися. Ми вважаємо, що контролюємо своє життя, але весь цей час ми просто раби нашої ДНК, яка наказує нам народжувати дітей.

Мора розвернулась і з подивом побачила, що на віях Ріццолі мерехтять сльози. Вони швидко зникли: детектив змахнула їх рукою.

 Джейн?

 Я просто втомилася. Погано спала.

 І більше нічого?

 А що ще може бути?

Надто швидка відповідь, надто агресивна. Ріццолі сама це зрозуміла й зашарілася.

 Мені треба у ванну,  мовила вона й підвелася, наче бажаючи втекти. Біля дверей зупинилася, озирнулася.  До речі, бачили книжку на столі? Ту, що Камілла читала. Я пошукала інформацію про неї.

 Про кого?

 Про святу Бригіту Ірландську. Це її біографія. Цікаво, що в усього є свої святі покровителі. Є святий у капелюшників. Свій у наркоманів. Чорт забирай, є навіть покровитель у загублених ключів.

 То чия покровителька Бригіта?

 Новонароджених,  тихо відповіла Ріццолі.  Бригіта  свята новонароджених.

Вона вийшла з кімнати.

Мора подивилася на стіл, де лежала книжка. Лише день тому вона уявляла, як за цим столом сидить Камілла, тихо гортає сторінки, надихається життям молодої ірландки, якій судилося стати святою. Тепер постав інший образ: Камілла не спокійна, а змучена, молиться святій Бригіті за порятунок своєї мертвої дитини. «Благаю, візьми його у свої всепрощенні обійми. Приведи його до світла, він хоч і нехрещений, та невинний. На ньому немає гріха».

Вона роззирнулась у порожній кімнаті з новим розумінням. Підлога без жодної плями, запах відбілювача й воску  все набуло нового значення. Чистота  метафора для невинності. Пропаща Камілла відчайдушно намагалася відмити свої гріхи, свою провину. Вона, певно, місяцями усвідомлювала, що носить дитину, сховану серед широких складок її вбрання. Або все ж таки відмовлялася приймати реальність? Заперечувала сама для себе, як вагітні дівчата-підлітки, буває, заперечують власні набряклі животи?