Елізабет і Пенні перебирали кожну справу рядок за рядком, вивчали кожну фотографію, читали кожне свідчення очевидцівшукали будь-що пропущене. Їм не подобалося думати, що винні й досі щасливо жили собі серед решти. Сиділи в садочках, розгадували судоку, знали, що їм минулося вбивство.
А ще я думаю, що Елізабет і Пенні це добряче полюбляли. Таємниця і кілька келихів вина. Дуже товариська, але й моторошна розвага. Хороша.
Вони зустрічалися щочетверга (звідси назва). Це мусив бути четвер, тому що в Кімнаті пазлів тоді було вільне вікно тривалістю дві годиниміж історією мистецтв і розмовною французькою. Кімнату резервувалиі досі резервуютьдля заняття під назвою «Обговорення японської опери», тож їм гарантовано давали спокій.
І Пенні, і Елізабет чимало людей із різних причин завинили різні послуги, тож цих людей упродовж років іноді кликали на дружню розмову. Фахівці зі збору матеріальних доказів, бухгалтери, судді, арбористи, конярі, склодувиусі бували в Кімнаті пазлів. Будь-хто, чий фах, на думку Елізабет чи Пенні, міг допомогти їм із тим чи іншим питанням.
Скоро до них приєднався Ібрагім. Він колись грав із Пенні в бридж і раз чи двічі допоміг клубу з якимись деталями. Він психіатр. Або був психіатром. Або й досі є, я не впевнена. Коли з ним зустрічаєшся вперше, то геть цього не бачиш, але варто зазнайомитисяі все стає зрозуміліше. Я б ніколи не пішла на терапію, тому що кому воно требарозплутувати такий клубок? Дякую, та це не варте ризику. Моя донька Джоанна ходить до психотерапевта, хоча, беручи до уваги розміри її будинку, важко уявити, нащо він їй потрібен. Хай там як, Ібрагім уже не грає в бриджі дуже шкода, як на мене.
Рон сам запросив себе до клубу, і це не мусить вас дивувати. Він не купився на «японську оперу» ні на секунду й одного четверга зайшов до Кімнати пазлів, прагнучи дізнатися, що там діється. Елізабет понад усе цінує підозріливість, тож запросила Рона погортати справу одного керівника скаутів, якого в 1982-му знайшли згорілим заживо в лісі коло самісінької A27. Вона скоро побачила головну силу Рона, а самевін ніколи не вірить жодному слову жодної людини. Тепер Елізабет каже, що читати поліційні справи з певністю в тому, що поліція бреше, це напрочуд ефективний підхід.
До речі, Кімната пазлів так називається, тому що в ній на трохи похилому деревяному столі в середині кімнати збирають найбільші пазли. Увійшовши до кімнати вперше, я побачила один на дві тисячі шматочків із зображенням гавані Вітстебла, у якому ще бракувало шматка неба завбільшки з кватирку. Я одного разу їздила на день до Вітстебла, але не змогла зрозуміти, чого навколо нього стільки галасу. Окрім устриць, ловити нічого.
Хай там як, Ібрагім накрив пазл товстим листом прозорого пластику, і саме там він, Елізабет і Рон розкладали фото розтину тієї нещасної дівчини. Тої, про яку Елізабет думала, що її убив хлопець. Той конкретний хлопець був лютий, бо його списали з армії, але ж у всіх є щось таке, правда? У кожного є сумна історія, але не кожен же йде вбивати людей.
Елізабет сказала мені зачинити двері, підійти та глянути на фото.
Ібрагім представився, потис мені руку й сказав, що у них є печиво. Він пояснив, що печиво лежить у два шари, але вони завжди намагаються спочатку подолати верхній шар, перш ніж братися до нижнього. Я сказала, що в цю релігію уже навернена.
Рон узяв у мене вино й поставив коло печива. Він кивнув на етикетку й відзначив, що воно біле. Тоді поцілував мене в щоку, від чого я задумалася.
Знаю, ви, мабуть, вважаєте, що поцілунок в щокуце нормально, але ж не від чоловіків, яким за сімдесят. Чоловіки, які цілують тебе в щоку, це зяті та подібні їм. Тож я від початку записала Рона до проворних гравців.
Я зясувала, що відомий профспілковий лідер Рон Річі живе в цьому селищі, з газети: вони з Джоном, чоловіком Пенні, доглянули поранену лисицю й назвали її Скарґіллом, про це писали, коли я щойно приїхала. Зважаючи на те що Джон був ветеринаром, а Рон, гмРоном, я підозрювала, що виходив лисицю Джон, а Рон відповідав за називання.
Газета, до речі, називається «Чейзне слово»це такий жарт.
Ми всі згуртувалися навколо фотографій розтину. Бідолашна дівчинатака рана навіть у ті часи зовсім не мала стати смертельною. Її хлопець утік із патрульної машини Пенні дорогою на допит в поліції, і відтоді його не бачили. Ще й добряче вдарив Пенні за її клопоти. Що й не дивно. Хто бє жінок, той уже їх бє.
Навіть якби він не втік, гадаю, йому все минулося б. Я знаю, що схожі випадки й досі постійно висвітлюють, але тоді все було ще гірше.
«Клуб убивств по четвергах» не збирався чарівним чином притягти його до правосуддягадаю, всі це розуміли. Пенні й Елізабет розкривали різні справи задля власної втіхи, але далі вони піти не могли.
Тож, гадаю, можна сказати, що подруги так і не отримали бажаного. Усі вбивці лишилися непокараними, усі були на волі, сиділи десь і слухали морський прогноз погоди. Скоєне збулось їм з рукбоюся, що так іноді буває. Що старшим стаєш, то більше доводиться з таким миритися.
Хай там як, це все філософія, яка нічого нам не дасть.
Минулого четверга ми вперше зібралися вчотирьох. Елізабет, Ібрагім, Рон і я. Як я вже казала, усе сталося доволі природно. Ніби знову зібрався пазл.
Я поки що дам спокій щоденнику. Завтра в селищі важлива зустріч. Я в таких випадках допомагаю розставити стільці. Зголошуюся добровільно, бо а) так я здаюся готовою допомогти і б) так я перша пробую закуски.
Зустріч буде консультацією про нове будівництво в Куперс-Чейзі. До нас прийде балакати про нього Ієн Вентем, сам великий пан. Я намагаюся бути чесною, де можна, тож сподіваюся, що не ображу вас, сказавши, що він мені не подобається. Він жива демонстрація того, скільки всього в чоловікові може піти не так, якщо дати йому волю.
Про нове будівництво здійнявся страхітливий галас, тому що вони рубають дерева, розкопують кладовище, а ще ходить чутка про вітряні турбіни. Рону не терпиться заварити із цього приводу воду, а мені не терпиться на це подивитися.
Відтепер обіцяю намагатися писати щодня. Триматиму кулаки за те, аби щось трапилося.
5
«Вейтроуз» у Танбридж-Велсі має кавярню. Ієн Вентем паркує «рейндж-ровер» на останньому вільному місці для людей з інвалідністюне тому, що належить до них, а тому, що місце найближче до дверей.
Увійшовши, він помічає коло вікна Богдана. Ієн винен Богдану 4000 фунтів. Він трохи тягнув із боргом, сподіваючись, що Богдана виженуть з країни, але із цим наразі не пощастило. Хай там як, тепер він має для Богдана справжню роботу, тож усе вийшло на краще. Ієн махає полякові й підходить до шинквасу. Вивчає крейдяні написи на чорній дошці, видивляючись каву.
У вас уся кавачесний імпорт?
Так, уся чесний імпорт, усміхається молода жінка, яка готує напої.
Шкода, каже Ієн. Він не хоче платити зайві пятнадцять пенсів, щоб допомогти тому, кого ніколи не побачить, у країні, до якої ніколи не поїде. Чашку чаю, будь ласка. З мигдалевим молоком.
Наразі Богданне найбільший клопіт Ієна. Коли вже доведеться платити, то й нехай. Найбільший клопіт Ієнаце щоби його не вбив Тоні Каррен.
Ієн переносить чай до столика, вирізняючи дорогою тих, кому за шістдесят. За шістдесят і з грошима на «Вейтроуз»? Лиш дайте їм десять років, думає він і шкодує, що не має при собі буклетів.
Ієн розбереться з Тоні Карреном, коли прийде час, але просто зараз треба владнати справу з Богданом. Хороша новина в тому, що Богдан не хоче його вбити. Ієн сідає.
Що там з двома штуками, Богдане? питає Ієн.
Богдан пє з дволітрової пляшки «Лілта», яку проніс усередину.
Чотири тисячі. Доволі дешево для заміни всієї плитки в басейні. Ти ж знаєш, що це дешево?
Дешево, якщо зроблено добре, Богдане, каже Ієн. Розчин на швах геть дикого кольору. Дивись. Я просив білий корал.
Ієн виймає телефон, прокручує галерею до фото нового басейну й показує Богданові.
Ні, це з фільтром, а тепер вимкни фільтр. Богдан торкається кнопки, і зображення негайно яснішає. Білий корал. Ти й сам знаєш.
Ієн киває. Варто було спробувати. Іноді треба розуміти, коли слід розплатитися.
Ієн витягає з кишені конверт.