Що ви маєте на увазі?
Пуаро змінив тон. Він нахилився вперед, його голос тепер вселяв довіру, заохочував до розмови.
Чому це так вас засмучує?
Чому? Це ж бісить! Просто доводить мене до сказу! Я вже казала вам, чому!
Він похитав головою.
Не зовсім.
Що ви маєте на увазі?знову спитала Ліннет.
Пуаро відхилився назад, склав руки й безпристрасно та неупереджено заговорив:
Ecoutez, мадам. Розповім вам невеличку історію. Якось місяців зо два тому я обідав у ресторані в Лондоні. За сусіднім столиком сиділи двоє: хлопець і дівчина. Вони були такі щасливі й, здавалося, такі закохані. Вони впевнено говорили про майбутнє. Не те щоб я любив слухати чужі розмови, та вони не звертали уваги на те, чи їх хтось чує. Хлопець сидів спиною до мене, але я бачив обличчя дівчини. Воно було дуже виразне. Вона кохала всім серцем, душею і тілом, а вона не з тих, хто часто й легко закохується. Для неї це, без сумніву, питання життя і смерті. Ця пара була заручена, і як я зрозумів, вони обговорювали, де провести медовий місяць. Збиралися поїхати до Єгипту.
Він затих. Ліннет різко запитала:
І що?
Пуаро продовжив:
Це було місяць чи два тому, але я не забув обличчя дівчини. Я знав, що впізнаю його, якщо знову побачу. Також я запамятав чоловічий голос. Думаю, ви здогадуєтеся, мадам, де я побачив те обличчя й почув той голос вдруге. Тут, у Єгипті. У цього чоловіка зараз медовий місяць, але він вирушив у весільну подорож з іншою жінкою.
Що з цього? Я вже розповіла вам ці факти,кинула вона різко.
Факти, так.
Що ж іще?
Він повільно сказав:
Дівчина в ресторані згадувала про подругу, і була впевнена, що та не залишить її у біді. Гадаю, та подругави, мадам.
Так, я ж казала вам, що ми дружили.
Ліннет почервоніла.
І вона довіряла вам?
Так.
На мить вона завагалася, нервово покусуючи губу, і, оскільки Пуаро не збирався продовжувати, вона вибухнула:
Звісно, усе вийшло дуже невдало. Але такі речі трапляються, мсьє Пуаро.
Так, трапляються, мадам.Він на мить замовк.Припускаю, ви належите до англіканської церкви, так?
Так,здавалося, Ліннет трохи розгубилася.
Тоді ви чули уривки з Біблії під час проповіді. Ви мали б знати історію про царя Давида, багатія, який мав багато отар овець і коней, і бідняка, який мав одну овечку. І як багатій відібрав у бідняка єдину овечку. Ось що трапилося, мадам.
Ліннет випросталася. У її очах палахкотів гнів.
Я чудово розумію, куди ви хилите, мсьє Пуаро! Гадаєте, скажемо прямо, що я вкрала хлопця у своєї подруги. Якщо дивитися на речі сентиментально, а я думаю, люди вашого покоління інакше не вміють, то так і є. Але істина зовсім інша. Не заперечуватиму, що Джекі шалено закохалася в Саймона, та не думаю, що ви взяли до уваги той факт, що він, можливо, не мав до неї таких же почуттів. Він захопився нею, але, думаю, ще до зустрічі зі мною почав усвідомлювати, що помилився. Гляньте на це тверезо, мсьє Пуаро. Саймон розуміє, що кохає мене, а не Джекі. Що йому робити? Стати шляхетним героєм, одружитися з жінкою, яку він не любить, і таким чином зруйнувати три життя (бо сумнівно, чи зможе він зробити Джекі щасливою за цих обставин)? Якби вони вже були одружені, коли він зустрів мене, я згодна, що залишитися з нею було б його обовязком, хоча й не зовсім у цьому впевнена. Якщо один нещасний, то страждає й другий. Але заручини ще ні до чого не зобовязують. Якщо зроблено помилку, то, без сумніву, краще виправити її, поки не пізно. Я визнаю, що Джекі було дуже важко, і мені надзвичайно прикро, але що поробиш? Це було неминуче.
Цікаво
Вона витріщилася на нього.
Про що ви?
Усе, що ви сказали,дуже розумно й логічно! Але не пояснює одного.
Чого ж?
Вашого власного ставлення, мадам. Бачте, це переслідування ви могли сприйняти двома способами. Воно могло викликати у вас роздратування, так, або ж викликати співчуття, адже ваша подруга так сильно страждає, що відкидає всі умовності. Але ви реагуєте не так. Ні, для вас це переслідування нестерпне. Чому? Причина лиш однави почуваєтеся винуватою.
Ліннет скочила на ноги.
Як ви смієте? Справді, мсьє Пуаро, ви зайшли надто далеко!
Я смію, мадам! Буду відвертим. Хоча ви, можливо, навіть від себе хотіли приховати правду, ви свідомо відбили нареченого у своєї подруги. Гадаю, він одразу вас дуже привабив. Але думаю, що в якусь мить ви завагалися, коли зрозуміли, що маєте вибір зупинитися чи продовжувати. Ця ініціатива, мабуть, була цілком вашою, а не мсьє Дойла. Ви, мадам, вродлива, багата, розумна, освічена, у вас є шарм. Ви могли скористатися своїм шармом або стриматися. У вас є все, що може запропонувати життя. А життя вашої подруги зійшлося на одній людині. Ви знали це і, хоча й вагалися, не прибрали руки`. Ви простягли її та, як цар Давид, схопили єдину овечку бідняка.
Запала тиша. Ліннет уже ледве контролювала себе й холодно мовила:
Це не стосується суті справи.
Ні, стосується. Я пояснюю вам, чому несподівані зустрічі з мадемуазель де Бельфор вас так засмутили. Бо навіть якщо вона переступила через свою жіночу честь і гідність, у душі ви розумієте, що вона має на це право.
Це неправда.
Пуаро знизав плечима.
Ви відмовляєтеся бути чесною перед собою.
Зовсім ні.
Я б сказав, мадам, що ваше життя було щасливим, і ви були щедрі та добрі до інших,лагідно мовив Пуаро.
Я намагалася бути такою.
Тривожний гнів зник з її обличчя. Вона сказала це тихо, майже з відчаєм.
І саме тому почуття, що ви свідомо завдали комусь шкоди, так сильно вас пригнічує, а ви так неохоче визнаєте цей факт. Вибачте, якщо я зараз різкий, але саме психологіянайважливіший фактор у цій справі.
Ліннет повільно сказала:
Навіть якщо припустити, що ви кажете правдузауважте, я цього не визнала,що тепер удієш? Минулого не зміниш. Треба прийняти речі такими, як вони є.
Пуаро кивнув.
У вас ясний розум. Так, минулого не повернути. Слід сприймати все, як воно є. І деколи, мадам, це все, що можна зробити,прийняти наслідки минулих вчинків.
Ви хочете сказати,мовила дівчина недовірливо,що я нічого не можу вдіяти, геть нічого?
Майте сміливість визнати це, мадам. Така моя думка.
Ліннет повільно продовжила:
А не могли б ви поговорити з Джекі з міс де Бельфор? Напоумити її?
Так, це я можу. Я поговорю з нею, якщо хочете. Але не чекайте багато. Мені здається, мадемуазель де Бельфор так одержима цією ідеєю, що її ніщо не переконає.
Але ж ми можемо бодай щось зробити, щоб вибратися з цієї складної ситуації?
Звісно, ви можете повернутися в Англію, облаштуватись у власному будинку.
Навіть тоді, думаю, Жаклін може поселитися поряд, щоб я бачила її щоразу, прогулюючись садом.
Це правда.
Крім того,додала дівчина,не думаю, що Саймон погодиться на втечу.
А як він ставиться до всього цього?
Він лютує, дуже лютує.
Пуаро задумливо кивнув.
Ліннет запитала з благанням у голосі:
Ви ж поговорите з нею?
Так, авжеж, та гадаю, я нічого не добюся.
Джекі така непередбачувана!різко сказала Ліннет.Ніколи не знаєш, чого від неї чекати!
Ви згадали про її погрози. Розкажіть про них докладніше.
Ліннет знизала плечима.
Вона погрожувала е-е убити нас обох. Вона іноді дуже запальна, у ній є романська кров.
Я розумію,серйозно відповів Пуаро.
Дівчина знову звернулася до нього з благанням.
Ви візьметеся за мою справу?
Ні, мадам,сказав він суворо.Я не виконуватиму ваше доручення. Я робитиму все можливе в інтересах людства. Лише це. Ця ситуація дуже складна й небезпечна. Я зроблю все, що можу, щоб залагодити справу, але не певен, що є шанси на успіх.
Ліннет Дойл повільно мовила:
Але моїх інтересів ви не відстоюватимете?Ні, мадам,сказав Еркюль Пуаро.
Розділ четвертий
Еркюль Пуаро знайшов Жаклін де Бельфор, коли вона сиділа на каменях, що височіли над Нілом. Він був майже впевнений, що дівчина ще не лягала і він знайде її неподалік у саду.