А що ж сталося з прикрасою?запитав я.
Її знайшли у коридорі в готелі. З намиста зник тільки один камінь«Зірка Заходу».
Ми з Пуаро перезирнулися. Історія звучала неймовірно дивно.
Аж тут мій друг скочив зі стільця і сказав із жалем:
Боюся, користі з мене було мало. А можна побачитися з мадам?
Вона, мабуть, іще не відійшла від шоку,відказав Рольф.
Тоді я хотів би поговорити з вами тет-а-тет, мосьє.
Звісно.
За кілька хвилин Пуаро повернувся.
А тепер, друже, гайда на пошту!сказав він, радісно потираючи руки.Треба надіслати телеграму.
Кому?
Лордові Ярдлі.Він узяв мене під руку, не даючи більше нічого спитати.Ходімо хутчіше, mon ami. Прекрасно розумію ваші почуття стосовно цієї жахливої справи. Я показав себе далеко не з найкращого боку! А от ви, якби взялися розплутувати всі таємниці, проявили б себе якнайкраще! Bien! От ми все й визнали. А тепер забудьмо про все та й ходім обідати.
Ми вернулися в квартиру Пуаро аж о четвертій. Із крісла під вікном нам назустріч підвелася якась фігура. Лорд Ярдлі. Він був змучений, а погляд його несамовито блукав по кімнаті.
Я отримав вашу телеграму й негайно примчав сюди. І послухайте, я був у Гоффберґа, він мені каже, що ніхто не посилав до нас ніякого фахівця, і телеграми вони не надсилали. Ви що, думаєте
Пуаро підняв руку.
Прошу мені пробачити! Це я послав телеграму і найняв того чоловіка.
Ви? Але навіщо? Чому?промимрив лорд.
Я просто хотів змусити коліщата закрутитися,спокійнісінько відказав Пуаро.
Змусити коліщата закрутитися? Ви про що?ревнув лорд Ярдлі.
І в мене все вийшло,радісно сповістив Пуаро.А тепер, мілорде, маю за честь повернути вам оце!драматичним жестом мій друг дістав щось блискуче і простягнув руку: на долоні в нього лежав великий діамант.
«Зірка Сходу»,прохрипів лорд Ярдлі.Але я не розумію
Справді?перепитав Пуаро.Втім, це не важливо. Повірте, було дуже потрібно, щоб діамант вкрали. Я пообіцяв вам, що збережу його для вас, і дотримав слова. Дозвольте мені зберегти цю маленьку таємницю. Прошу, передайте від мене уклін леді Ярдлі й скажіть їй, що для мене велика честьдолучитися до повернення її прикраси. Яка beau temps, правда? Гарного вам дня, мілорде.
Чемною усмішкою й ласкавими словами мій друг спровадив ошелешеного лорда Ярдлі за двері. А потім повернувся, потираючи руки.
Пуаро,сказав я,зізнайтеся, я божевільний?
Та ні, mon ami, але ваш розум, як завжди, огортає туман.
Де ви взяли діамант?
У містера Рольфа.
Рольфа?
Mais oui! Листи з погрозами, китаєць, стаття в «Світській хроніці»усе це породження одного геніального розуму, розуму містера Рольфа! Ці два діаманти, дивовижно схожі один на одного,опля!їх не існує. Є тільки один діамант, мій друже! Спершу він належав до колекції лорда Ярдлі, але три роки його власником був містер Рольф. Саме цей камінь украв сьогодні він сам, підвівши очі коричневим олівцем. О, я мушу подивитися якийсь фільм за його участі, він неперевершений актор, celui-là!
Але навіщо йому було красти діамант у самого себе?спитав я спантеличено.
На те він мав кілька причин. По-перше, леді Ярдлі стала норовливою.
Леді Ярдлі?
Пригадуєте, в Каліфорнії лорд залишив її на самоті й розважався окремо. Аж тут нагодився містер Рольф, красивий і романтичний на позір чоловік. Але au fond він виявився доволі практичним, ce monsieur! Він закрутив голову леді Ярдлі, а потім почав її шантажувати. Позавчора ввечері мені вдалося змусити леді Ярдлі зізнатися в усьому. Вона визнала власну нерозсудливість, і я вірю її каяттю. Але в Рольфа залишилися листи від неї, які можна зрозуміти так, як вигідно йому. Боячись, що дійде до розлучення і в неї заберуть дітей, леді погодилася на всі Рольфові умови. Але власних грошей у неї не було, тому довелося віддати діамант, замінивши його в намисті підробкою. Мене одразу насторожив збіг у даті появи «Зірки Заходу». Усе минуло гладко. А потім лорд Ярдлі вирішив узятися за розум. І тут зявилася перспектива продати діамант. Підміну одразу виявили б. Тож леді в розпачі написала Рольфу, щойно той прибув в Англію. Актор заспокоїв її й узявся готувати аферуподвійну крадіжку. Так він мав заспокоїти леді, щоб та нічого не вибовкала чоловікові (цього наш шахрай не хотів аж ніяк), та ще й отримати 50 000 фунтів страхових грошей (ха, а ви про них геть забули!), і водночас залишити діамант собі. І тут свої пять шилінгів у цю справу вставив я. Ярдлі дізнаються про експерта, який має оцінити вартість діаманта. Леді негайно організовує крадіжку коштовностія й не сумнівався, що вона це зробить! Сценарій розігрується дуже успішно. Але Еркюль Пуаровін бачить тільки факти. Що трапилося насправді? Леді вимкнула світло, грюкнула дверима, кинула намисто в коридор і закричала. Іще нагорі вона встигла вийняти діамант щипцями
Але ж ми бачили намисто на її шиї!заперечив я.
Перепрошую, мій друже. Її рука закривала частину намиста, де саме зяяла дірка від діаманта. А заздалегідь причепити шматочок шовку на дверіз таким навіть дитина легко впорається! Ну і, звісно, щойно Рольф прочитав про крадіжку, він організував власну невеличку комедію. І зіграв її чудово!
Що ви йому сказали?мене розбирала цікавість.
Я сказав, що леді Ярдлі розповіла чоловікові всю правду, і що вона доручила мені повернути намисто, і якщо він негайно не передасть мені діамант, то доведеться вжити всіх необхідних заходів. Ну, і ще кілька вигадок, які в той момент спали мені на думку. Він любісінько мене послухався!
Я на хвилю задумався.
Але вийшло трохи несправедливо щодо Мері Марвелл. Вона втратила діамант без власної вини.
Ха!доволі грубо вигукнув Пуаро.Вона отримала чудову рекламу. А це все, що потрібно цій красуні! От ледівона інша. Bonne mère, très femme!
Так,сказав я невпевнено, бо не зовсім поділяв його смаки щодо жінок.Думаю, це Рольф надсилав їй копії листів із погрозами.
Pas du tout,вигукнув Пуаро,вона прийшла за порадою Мері Кавендіш, щоб я допоміг їй залагодити її проблему. А потім дізналася, що Мері Марвелл, яку вважала своїм ворогом, вже в нас побувала, і змінила плани відповідно до ситуації, про яку ви, мій друже, самі їй повідомили. Поставивши леді кілька запитань, я зрозумів, що це ви розказали їй про листи, а не вона вам! А леді Ярдлі залишалося лише скористатися тим шансом, що ви їй запропонували.
Не вірю!вихопилося в мене, бо слова Пуаро добряче мене зачепили.
Si, si, mon ami, шкода, що ви не вивчаєте психологію. Леді сказала, що знищила листи? О-ля-ля, жінка ніколи не знищить листа, якщо в цьому не буде крайньої потреби. Навіть якщо знищити його було б справді варто.
Усе це дуже добре,сказав я, відчуваючи, як серджуся все більше,але ви виставили мене справжнісіньким дурнем! Від початку й до кінця! Звісно, легко пояснювати події логічно, коли все вже позаду. Однак усьому є межа!
Але ви так пишалися собою, мій друже, що я не став руйнувати ваших ілюзій.
Це неправильно. Цього разу ви зайшли задалеко.
Mon Dieu! Та перестаньте ви гніватися на пустому місці, mon ami!
З мене годі!я вийшов геть, грюкнувши дверима. Пуаро зробив із мене посміховисько, і я вирішив, що його треба провчити. Хай мине трохи часу, перш ніж я йому пробачу! Він навмисно підлаштував усе так, щоб я виставив себе повним дурнем!
Трагедія в Мерсдон-Менорі
Я поїхав із міста на кілька днів у справах, а коли повернувся, то застав Пуаро за спаковуванням знаменитої маленької валізи.
A la bonne heure, Гастінґсе, я боявся, що ви повернетеся додому пізніше й не зможете поїхати зі мною.
Значить, вам підкинули справу?
Так. Втім, мушу визнати, що вона навряд чи виявиться цікавою. Страхова компанія «Північна спілка» попросила мене зясувати обставини смерті містера Мелтреверса, який кілька тижнів тому застрахував у них життя на пятдесят тисяч фунтів.
На пятдесят тисяч?мене ця історія дуже зацікавила.