Прийміть цю жертву,весело сказала вона. Де й подівся її похмурий настрій.Зачекайте, зараз увімкнемо горішнє світло, і ви побачите найпотворніше намисто в Англії!
Вимикач був якраз за дверима. Леді потягнулася до нього, і раптом сталося щось жахливе: усе світло згасло, двері грюкнули, і за ними почувся довгий пронизливий жіночий крик.
Боже!видихнув лорд Ярдлі,це ж голос Мод! Що сталося?
У темряві ми кинулися до дверей, зачіплюючись один за одного. Щоб знайти вихід, нам знадобилося кілька хвилин. І що ж відкрилося нашим очам! Леді Ярдлі лежала на мармуровій підлозі непритомна, а на її шиї, там, де було намисто, видніла кривава смуга.
У першу мить нам здалося, що леді не жива, але коли ми схилилися над нею, її повіки розтулилися.
Китаєць,ледве прошепотіла жінка,китаєць, бічні двері
Лорд Ярдлі зірвався на ноги, лаючись. Я скочив услід за ним, серце мало не вистрибувало в мене з грудей. Знову китаєць! Бічні двері виявилися маленькими дверцятами в кутку, лишень за якийсь десяток ярдів від місця, де лежала леді. Коли ми підбігли до цього виходу, у мене вихопився скрик: просто на порозі лежало намисто, що його, тікаючи, впустив злодій. Я впав на коліна і радісно схопив прикрасу, аж тут скрикнув лорд Ярдлі: посередині намиста зяяв отвір. «Зірка Сходу» зникла!
Так он воно що,видихнув я.Це були не звичайні злодії. Їм потрібен був саме той камінь!
Але як той китаєць потрапив у дім?
Через ці двері.
Та ж вони завжди замкнені!
Я похитав головою.
Зараз не замкнені. Погляньте.Я штовхнув двері, і вони відчинилися.
Тут щось упало на підлогу. Я нахилився й підняв клаптик шовкової тканини з вишивкою. Без сумніву, він відірвався від халата китайця.
Мабуть, поспішаючи, він прищемив край одягу дверима,пояснив я.Біжімо за ним! Він не міг утекти далеко.
Та всі наші зусилля виявилися марними. Злодій легко розчинився в темряві. Ми мусили повернутися, і лорд Ярдлі послав слугу в поліційний відділок повідомити про злочин.
Пуаро весь цей час був із леді Ярдлі, він подбав про неї не гірше, ніж це зробила б жінка. Леді почувалася вже значно краще і змогла розповісти нам, що сталося.
Я саме збиралася ввімкнути горішнє світло, коли ззаду на мене напав чоловік. Він рвонув намисто на моїй шиї так сильно, що я впала навзнак. Тоді я встигла помітити, як він тікає через бічні двері. Волосся в нього було заплетене в косичку, а вбраний він був у вишитий халат, тож я здогадалася, що то китаєць.Леді замовкла і здригнулася.
Увійшов дворецький і тихо сказав лордові Ярдлі:
Прибув джентльмен від Гоффберґа, мілорде. Він каже, що ви на нього чекали.
Сили небесні!вигукнув із досадою лорд.Треба з ним поговорити, мабуть. Але не тут, Маллінґсе, а в бібліотеці.
Я відвів Пуаро вбік.
Дорогий друже, вам не здається, що нам краще повернутися в Лондон?
Ви так вважаєте, Гастінґсе? Чому?
Ну,я делікатно кашлянув,усе пішло трохи не так, як планувалося, правда? Ви сказали лордові Ярдлі довіритися вам, і тоді все буде гаразда натомість діамант вислизнув прямісінько у вас з-під носа!
Це правда,понуро погодився Пуаро.Не можу сказати, що це моя найблискучіша перемога.
Я мало не розсміявся, почувши, як мій друг сприймає події, але продовжував правити своєї.
Отже, тепер, коли ми спричинилиперепрошую за вислівтакий розгардіяш, невже ви не думаєте, що краще негайно звідси поїхати?
А як же вечеря, чудова, без сумніву, вечеря від видатного кухаря лорда Ярдлі?
Ах, яка там вечеря!нетерпеливився я.
Пуаро з жахом звів руки до неба.
Mon Dieu! У цій країні ви ставитеся до гастрономічних справ зі злочинним недбальством.
Є ще одна причина, чому ми маємо негайно повертатися в Лондон,продовжував я.
І що ж це причина, мій друже?
Другий діамант,прошепотів я,той, що належить міс Марвелл.
Eh bien, а що з ним?
Як ви не розумієте?дивна нетямущість Пуаро почала мене нервувати. Де подівся його гострий розум?Вони вже вкрали один діамант, тепер їм потрібен другий.
Tiens!вигукнув Пуаро, відступивши на крок і дивлячись на мене із захватом.Друже, ваш мозок працює як ніколи блискуче! Уявіть собі, а я про такий варіант розвитку подій навіть не подумав! Але в нас достатньо часу. Повня буде аж у пятницю.
Я невпевнено похитав головою. Згадка про повний місяць не дуже мене переконала. Тож ми з Пуаро швиденько зібралися й поїхали, залишивши записку з перепросинами для лорда Ярдлі.
Я пропонував одразу поїхати в готель «Магніфісент» і розповісти міс Марвелл, що сталося, але Пуаро не погодився. Він наполягав, що справа може зачекати до ранку, і мені довелося з важким серцем поступитися.
А зранку Пуаро зовсім не виявляв бажання кудись іти. Я запідозрив, що після поразки на початку він не хоче далі працювати з цією справою. І коли взявся його переконувати все ж піти до міс Марвелл, мляво відповів (але не без резону!), що оскільки подробиці вчорашніх подій уже зявилися у вранішніх газетах, то Рольфи зможуть прочитати все те саме, що почули б від нас. Мені довелося здатися.
Минуло трохи часу, і мої передчуття справдилися. Близько другої задзвонив телефон. Пуаро взяв слухавку. Кілька секунд він слухав, а потім коротко відповів: «Bien, jy serai». А тоді сказав мені, трохи збентежено, а трохи захоплено:
І що ви думаєте, mon ami? Діамант міс Марвелл Його теж украли.
Що?скрикнув я, зриваючись на рівні.І що ви тепер скажете про вашу «повню»?Пуаро опустив голову.Коли це сталося?
Сьогодні вранці, я так розумію.
Я сумно похитав головою.
Якби ж ви тільки мене послухали. Бачите, я таки мав рацію.
Здається, так, mon ami,мяко сказав Пуаро.Кажуть, що коли здається, то треба хреститися, але ж таки здається, що так
Поки ми їхали на таксі до «Магніфісента», я раптом усвідомив усю підступність вигаданої злочинцями схеми.
А хитро вони придумали з тою «повнею»! Хотіли відволікти нас і змусити думати про пятницю, а тим часом зробити свою чорну справу. Шкода, що ви їх не розкусили.
Ma foi!легковажно сказав Пуаро. Він знову був, як завжди, спокійнісінький.Ніхто не здатен передбачити все наперед.
Мені стало його шкода. Так ненавидіти поразки!
Не журіться!спробував я підбадьорити друга.Наступного разу вам пощастить більше.
Щойно ми прибули в «Магніфісент», нас одразу провели в кабінет управителя. Там уже був Ґреґорі Рольф і двоє детективів зі Скотленд-Ярду. Навпроти за столом сидів дуже блідий управитель.
Коли ми зайшли, Рольф кивнув.
Схоже, ми наблизилися до розгадки цієї таємниці,сказав він,але Повірити не можу! У того хлопця мала бути сталева витримка!
За кілька хвилин нас ознайомили з фактами. Містер Рольф вийшов із готелю об 11 : 15. Об 11 : 30 якийсь джентльмен, надзвичайно на Рольфа схожий, зайшов у готель і попросив видати йому скриньку з коштовністю із сейфу. Поставив підпис на документі, ніби ненароком зазначивши: «Підпис вийшов трохи не такий як завжди, але це тому, що я вдарився рукою, коли виходив із таксі». Управитель на це тільки всміхнувся і зазначив, що великої різниці він не бачить. Тоді Рольф засміявся і сказав: «Дивіться не сприйміть мене за злодія й не запроторте у вязницю. Останніми днями я отримав кілька листів із погрозами від китайця, але найгірше, що сам я теж схожий на китайцяпогляньте лишень на мої очі».
Я подивився на його очі,продовжив свою розповідь управитель,і одразу зрозумів, до чого він хилить. Кутики очей того чоловіка піднімалися і скошувалися, як у людей зі Сходу. Спершу я цього не помітив.
Хай йому лихо!заревів Ґреґорі Рольф і нахилився вперед.А зараз які в мене очі?
Управитель поглянув на нього й здригнувся:Звичайні, сер. Я не бачу нічого китайського.і справді, у відвертих карих очах, які дивилися на нас, не було анічогісінько східного.
Детектив зі Скотленд-Ярду гмикнув:А той чоловік був сміливий. Підозрював, що очі можуть його викрити, і вирішив діяти на випередження, звернувши увагу на свою особливість. Він, мабуть, чатував біля готелю і спостерігав за вами, сер, а коли ви відійшли достатньо далеко, пробрався всередину.