І не смійте говорити, що така назва чимось міліційним відгонить! Із англійської вона перекладається як «порядок». А рештаваші дурнуваті домисли.
Повернімося до Жорика та до того, чому залишатися з цим типом не варто. Отож, півтора року ми мріяли про Справжню Солідну Справу і вдовольнялися нудотними дрібними замовленнями. Вистежували чиїхось гулящих чоловіків та підлітків, які втекли з дому. Розшукували зниклих домашніх тварин, з котрих особисто я змогла знайти тільки одну черепаху (єдине створіння, що не встигло далеко втекти за той час, протягом якого власники розмірковували, чи варто заявляти про його зникнення). Щоб не померти з голоду, Жорик працював охоронцем, а я строчила мерзенні статті для одного жіночого журналу. І ось нарешті здійснилося! Нам надіслали Велике Замовлення. Необхідно було охороняти одну поп-зірку під час двотижневої поїздки країною. Причому, за роботу обіцялася дуже солідна винагорода. Та що ви думаєте? Цей негідник Георгій заявив, що для вояжу передбачено лише одного сек'юріті. Він виїхав і покинув мене на з'їжу моїй власній люті. Раз у житті нам випало займатися чимось цікавим, і він не зволив узяти мене з собою!? Перші три години по його від'їзді я просто не відповідала на дзвінки мобільного (нехай думає, що я вмерла, не знесла тягаря зрад ництва). Потім усе-таки змилостивилась і почала брати слухавку. Зрештою, потрібно ж якось було повідомити йому, що я йду геть і жити з таким егоїстом більше не збираюся. Жорик телефонував кожні дві години, з досвіду попередніх сварок знаючи, що рано чи пізно я заспокоюсь, прийму його вибачення і заявлю, що повертаюся. Гарненько влаштувався, скажу я вам: з ним заочно розлучаються, заочно ж сходяться знов. Я на грані нервового зриву від настільки глобальних змін, а йому байдужісінько! Він, бачте, у відрядженні роботу виконує.
«Оце вже ні! Я так жити далі не збираюся! біснувалося всередині моє Самолюбство. Провчу цього зрадника як слід! Піду! покарання справді здалося мені не надто страшним. Необхідно було посилити. Не просто піду, а складно. Піду до іншого чоловіка! ця думка на мить шокувала мене. А що? Нема нічого простішого. Так Жорикові й треба. Знатиме, як їхати, залишаючи мене саму, я прибрала гордовитої пози та обдарувала дзеркало томливим поглядом. Виходило досить кумедно й не надто гарно. Дарма, технологіями оволодіватимемо пізніше. Головнезнайти гідну кандидатуру».
Телефон задзвонив саме тієї миті, коли на балконі змалювався силует Артема. Я владним жестом тицьнула вказівним пальцем у крісло, змусила сусіда присісти й схопила слухавку.
Так, любий, медовим голосочком проспівала я. Не вистачало тільки, щоб Артем був у курсі наших сварок.
Е, від такого звертання Жорик якось розгубився, ти вже прийшла до тями? Чудово, хочу дещо тобі розповісти.
Ні,чарівно перебила я, це я хочу тобі щось розповісти. Ти знаєш, що в моїй стелідірка?
Знаю. Тільки ти, напевно, хотіла сказати «у голові»? зовсім щиро взявся виправляти мене благовірний.
Ні, ви бачили?! Він ще й знущається!!!
Знаєш що? Я просто не хочу з тобою більше розмовляти, відрізала я. Передаю трубку твоєму улюбленому сусідові, спілкуйся з собі подібним.
Я вручила мобільник Тимкові, гордо повернулася і вийшла з кімнати. Природно, моє вухо цілком мимоволі прилипло до демонстративно причинених за мить до цього дверей.
Дірка, наскрізна Та я ж не навмисно! Хотів висоту стелі в своїй кімнаті збільшити. У книжці знайшов. Ну, не вийшло. Я ось подумав тут: адже все, що не робиться, то, типу, на краще. А що? Предки виїхали. Ну, раз уже так сталося Ну це ж, типу, допоможе, плаксиво виправдовувався Тимко. Спілкуючись із «дядьком Жориком», він чомусь завжди прагнув здаватися молодшим, ніж був. Я не винен, що її, типу, потривожив. Вонанаша людина?! Та вона Ну гаразд, буду, типу, ввічливіший
Я миттю розтанула. Добре все-таки, коли поруч є хтось авторитетний і сильний. Той, хто завжди може поставити нахабного хлопчиська на місце.
«Можливо, я погарячкувала, збираючись іти від Георгія, почала я виправдовуватись. Можна просто провчити його Зробити вигляд, що пішла. А потім, коли Жорик усвідомить бездонну глибину своєї провини і покається Тоді можна буде й повернутися».
Катю? несміливо покликав із кімнати сусід, дядько Жорик сказав, що я тебе, типу, дуже налякав. Я, типу, це Не хотів.
Нічого. Розумію, я вже пом'якшала та з готовністю закивала, ремонт річ серйозна
Артем якось підозріло примружився і зосереджено подмухав на довгий білявий чубчик, що звішувався на обтикані золотавими пушинками очі. По тому, всім своїм виглядом демонструючи напружену роботу думки, сусід таємниче зашепотів.
Ага, ремонт. Та ти, типу, не хвилюйся. Я вже не дитина, все розумію. Навкруги ж ці Тобто, сусіди Тихіше треба Ремонт, типу, то й ремонт.
Саме так, радісно підтримала я, живеш серед людей, то вже зроби ласку, подбай про гармонійне співіснування з ними. До речі, той чудернацький диск, який ти вчора слухав цілу ніч, мені перепишеш. Гаразд?
Ноу проблем, посміхнувся сусід, це був ремікс Земфіри і «Рамштайна». Хтось із наших зробив і виклав у інтернет. А я скачав. Добре, що тобі сподобалося.
Краще б я дізналася про цей диск у якийсь інший спосіб.
Сусід почухав біляву потилицю, широко посміхнувся, і став при цьому схожим на Жорика в моменти нападів Шкідливості. Він розвів руками, демонструючи, що не в змозі будь-що змінити.
Ну не можу я слухати музику тихо!
Я завдяки тобі незабаром взагалі не зможу музику слухати, огризнулась я.
І тут я уявила, як це веснянкувате диво замішуватиме розчин, заліплюватиме дірку, зафарбовуватиме пляму Я муситиму з ним про щось розмовляти, щось відповідати на його веснянкуваті запитання Це остаточно позбавить мене можливості пережовувати свою Велику Образу та займатися самореанімацією.
Ет, ані хвилини спокою! Взагалі, раз уже день все одно доведеться присвятити навколишньому світові, краще було б змотатися на дачу до батьків. Мама давно просила заїхати допомогти. Їй чомусь закортіло раптом звільнити міську квартиру від усілякого мотлоху та перевезти його на дачу.
Слухай-но, звернулась я до сусіда, скажи, тебе ж можна тут самого залишати? Ти ж більше нічого не розтрощиш?
Кривдиш, Артем скривився, дядько Жорик мені все життя довіряв. Ключі ваші, типу, вічно в моїх предків зберігаються.
Мало там що, я справді трохи переборщила. Ображати недовірою Тимка було свинством. А раптом ти якесь там Дитинча Дєточкіна.
Я спробувала звести розмову на жарт.
Діти Дєточкіна, між іншим, у квартиру не полізуть, вирішив повчити мене сусід, який начитався кримінальних газет, вони тільки автомобілі крадуть. І потім, ніколи вони порядним людям жодної шкоди не завдавали.
Ну гаразд, гаразд. Тобі б адвокатом виступати, поквапливо закивала я і кинулася вдягатись.
Нашвидкуруч прикрила всі меблі в кімнаті газетами, згорнула килим, звернулася до сусіда з іще одним слізним благанням не розгромити квартиру остаточно і кулею вилетіла на сходовий майданчик. Страшенно хотілося побути на самоті. Трапляється іноді такий стан, коли присутність сторонніх нестерпна. За кермом улюбленого «Форда» я сподівалася за звичкою піддати себе самоаналізу та зясувати нарешті, як поводитися далі. Стосовно життя в цілому і щодо Жорика зокрема.
У голові чомусь крутилося зауваження Артема про шляхетність Дітей Дєточкіна. Річ у тім, що не так давно в нашому доволі спокійному місті з'явилося загадкове угруповання під назвою «Діти Дєточкіна». Мало не кожні три дні вони викрадали автомобіль, залишаючи замість машини візитку угруповання (на жаль, без номерів телефонів і адрес, але з незмінним написом «Діти Дєточкіна на варті справедливості»). Причому, ні «супернаворочені» сигналізації, ані складнокодовані замки, ніголомозі охоронці не могли зупинити викрадачів. Уся міська міліція ось уже два тижні перебувала в стані бойової готовності. Судячи з назви угруповання, викрадачі претендували на роль послідовників героя фільму «Берегись автомобиля».
Теж мені Робін Гуди Не знаю «Я краду тільки в багатих!»мені завжди здавалося сумнівним таке виправдання крадіжки. І потім, якщо в цьому світі справді є люди, готові судити про те, хто нажив своє добро чесно, а хто ні, то їх негайно слід показати психіатрам для вивчення яскраво вираженої манії величності.