Одягніть ось сорочку. Вона, правда, проста, але
Горпина не договорила, перехопивши його погляд. Чому він дивиться на неї так дивно?
Мовчки дозволив одягнути себе в запропоновану одежину і знову опустився на свою постіль.
Ви, може, їсти хочете?
Незнайомець лише заперечно похитав головою.
Мені відпочити потрібно
Звичайно, спіть собі. Коли чогось треба, я надворі.
Чоловік раптом посміхнувся.
Горпина на якусь мить зупинилася, задивившись на нього. І як вона відразу не помітила, який він гарний? Вродливе обличчя і очіна пів того обличчя. Кучері чорні на високий білий лоб падають. І дивиться так
Дякую.
Вона ніби прокинулася.
Ховаючи очі, зібрала бігом своє шматтяй сорочку його прихопилаі чкурнула геть.
Цілий день, метаючись по подвірю, ніяк заспокоїтись не могла. Купу роботи переробилаще й прати до ставка пішла.
Вона раніше ніколи не бачила такої матерії, з якої була ця сорочка зробленатонка й міцна, вона ніби аж переливалася. Шкода, що порванамабуть, купу грошей коштує Хто ж цей дивний чоловік? Тільки пан якийсь. Руки в нього панськівона помітилапальці, як у дівчини, і долоні гладенькі, без мозолів. Вона сама ніколи не могла такими руками похвалитися. Тоді звідки ж він прийшов? І чого мусить від когось ховатися?
Цікавість упереміж з неясним страхом не давали їй спокою; двічі вона обережно зазирала до клуні, але він спав. Лишила ще води і хліба, й вийшла тихенько.
А коли звечоріло, страхи почали зростати. А якщо чоловік раптом додому повернеться? Бувало ж таке. Прийде перевірити, як тут його господарство. І що вона йому скаже? Як пояснить?
Її неймовірно тягнуло піти провідати свого врятованого, але вона з усіх сил себе стримувала. І лише коли геть споночіло, взяла миску каші і прихопила каганця з собою.
Обережно відкрила дверітихо й темно, тільки миші шкребуться десь.
Пане!
Відповіді не було. Слабке світло каганця освітило порожню постіль у кутку.
Нікого.
Здивована і налякана, вона кинулася до дверей, і ледве не збила з ніг свого підопічного.
Ой!
Чоловік упіймав каганця, який вже летів додолу.
Злякав тебе?
Я Я поїсти принесла вам, ледве видихнула Горпина.
Досить звертатися до мене, як до пана. Я не пан.
Тоді як вас називати?
По імені. ЯБеат.
Як-як?
Беат.
Ой, імя таке, що й не вимовлю
Тоді називай мене так, як тобі зручно, посміхнувся він.
Горпина поглянула недовірливо.
А хіба так можна?
Тобіможна.
І знову всміхається. Якого кольору у нього очі?
Тоді, може, Богданом? запитала, ніяковіючи.
Чоловік скривився.
Вигадай щось інше.
А Гнатом? Трохи схоже
Гнатомвже краще.
Він стояв навпроти неї, і вона ледве діставала йому до плеча. Високий. Тільки сорочка ця латана на ньому кумедно дивиться. І рукава короткі.
Чоловік мовчки повернувся на свою купу сіна і махнув рукою Горпині, пропонуючи сісти поряд.
Може, поміняти вам повязку?
Її взагалі можна зняти. Я почуваюся набагато ліпше.
Як не дивно, він і справді мав набагато кращий вигляд, ніж вранці.
Сам стягнув сорочку і кинув поряд.
Він сидів, не поворухнувшись, поки вона розплутувала вузол, а потім обережно знімала повязку. І тут же їй забракло повітряна місці, де ще вранці був страшний опік, тепер лишилася тільки червона пляма!
Проте Гната це зовсім не здивувало.
На мені все заживає дуже швидко, я ж казав, весело мовив він.
І як же звуть мою рятівницю?
Горпина
Дякую тобі за допомогу, Горпинко, мяко сказав він раптом.
Та що ви Я ж нічого такого не зробила
Я думаю інакше.
Він поглянув на неї пильно.
Тобі, мабуть, цікаво, хто я в біса такий і як мене сюди занесло, так?
Вона лише кивнула.
На жаль, я можу розповісти не так багато. Мені нічого додати до свого імені. І я здалеку, дуже здалеку. Я повертався додому, коли випадково натрапив на на ворога. Убити він мене не міг, а от відібрати силиу нього вийшло. Я відбився, але вже не міг утекти А сонце мені ще додало б Але потім зявилася ти і мене врятувала. Тепер мені потрібно ще день чи два, щоб відновити сили, і більше я не буду обтяжувати тебе своєю присутністю Не проженеш?
Та що ви Живіть, скільки треба. От тільки що клуня
Чудова клуня. А мишей я не боюся.
Він раптом взяв її за руку, обережно провів пальцями по долоні і поцілував. Від несподіванки бідна Горпина зайнялася маковим цвітомїй поцілували руку, мов якійсь пані!
Та що ви
Вихопила свою руку і не знала, куди подіти очі.
Я вже буду йти
І не складеш мені компанію?
Ви так говорите Такі слова Я не
Я хотів запитати, чи можеш ти ще трішки посидіти тут, чи тобі конче потрібно бігти до темної хати, де сплять дві маленькі дівчинки.
Вона не знайшла що відповісти. Їй справді не хотілося йти. Але й залишатися біля нього
Тим часом Гнат, ніби й не чекаючи відповіді, раптом поклав їй голову на коліна. Спокійно і впевнено, ніби робив це раніше вже тисячу разів.
Горпина геть розгубилася. Вивільнитися й тікати? Але
Чому ти тремтиш? тихо запитав він, лукаво позираючи на неї знизу вгору.
Невже боїшся мене? Сама врятувала, а тепер боїшся
Не боюся Але
Горпина нарешті зібралася з духом.
Але я заміжня
Гнат навіть не поворухнувся.
Якщо ти вважатимеш, що я поводжуся непристойно, просто скажи мені про це, гаразд?
Гаразд видушила з себе Горпина.
Але більш нічого не змогла сказати. Натомість не втрималасяі обережно доторкнулася його волосся.
Він подивися їй в очіі так вабив нестримно той погляд, що вона геть розгубилася. Отак сиділи і дивилися одне на одного, точніше, вона сиділа, а його голова так і лежала у неї на колінах.
Поцілуй мене, раптом попросив він.
Що?
Поцілуй мене.
І очі закрив.
От зараз би підхопитися, сказати йому Але чому вона вже нахиляється до нього? Так манять ці червоні губи От тільки доторкнутисяй тікати, запертися в хаті і сидіти там
Ледьледь доторкнулася й зупинилася.
Він відкрив очі. Самі очі сміються.
Дурненька
Обережно ковзнув губами по її губах, мов би розбираючи смак, ніжно і легко. А потім раптом припавпалко, аж гаряча хвиля прокотилася по всьому тілу І знову відпустив. І знову Не зчулася, як уже мліла в його обіймах, а він неквапливо гладив долонями її обличчя, цілував закриті очіі знову повертався до губ
Які в тебе губи солодкіпрошепотів у саме вухо.
А тонкі пальці вже знімали з голови очіпок.
Важка коса упала на плечі.
Обіймаючи її однією рукою, іншою швидко розплів косу. Волосся розсипалося рудою хвилею.
Яка ти гарна Як русалка. Ти колись бачила русалок?
Вона лише похитала головою, не наважуючись відкрити очей. А раптом це сон, і він зараз розвіється, ледве вона відкриє очі? Такий гріховний і солодкий сон Степан ніколи не цілував її так.
Гнат тим часом гладив її волосся і обережно розплутував заплутані прядки. Вона боялася навіть дихнути.
Горпинко Ти все ще боїшся? Я не скривджу тебе.
Але це гріх нарешті змогла вимовити вона.
Щогріх?
Те, що ми робимо
Точніше, те, що я роблю, знову посміхнувся він.
А ти нічого гріховного не робиш. Просто хочеш втекти від мене. Хоча якраз цегріх, тому що насправді ти йти не бажаєш, але силуєш себе. Навіщо? Хіба ти не хочеш просто лишитися зі мною і ні про що не думати? Гріхтільки те, що ти сама вважаєш гріхом. І любитице не гріх. Хіба тобі не хочеться крихту ласки?
Вона не змогла заперечити. Тим паче тепер, коли його губи ковзають легкими доторками по її шиї, а пальці вже розвязують комір сорочки
Вона більше не пручаласяні коли він обережно знімав з неї одяг, ні коли поклав на свою постіль. Це було сномтому що те, що відбувається, надто чудово, щоб бути правдою Він не поспішаввін пестив її тіло, покривав його цілунками. Вона мліла і танула й тільки звивалася під його руками, боячись зайвий раз дихнути І коли він нарешті взяв її, вона вже не знала, на якому вона світі