Останні шкільні екзамени, випускний, підготовка до вступу, вступні іспитиусе це закрутило мене у шаленій круговерті, кінець якоїхеппі-енд, на який можна було б навісити голосний газетний ярлик на кшталт «мрії здійснюються! Завдяки своїй наполегливості і старанності Альбіна вступила на економічний факультет престижного вузу!» я зустріла з цілковитою байдужістю і повним виснаженням, фізичним і моральним.
Ніяких емоцій не викликав і сірий папірець, що казенними словами сповіщав про те, що віднині я студентка. Насправді ця була мамина мрія, а я просто не суперечила, та і навіщо? Без її допомоги, точніше без допомоги декана цього самого факультету, колишнього маминого товариша, у мене все одно навряд чи що вийшло б, навіть враховуючи усі мої учбові відзнаки. Та і на вступ куди-інде енної суми грошей у нашій сім'ї все одно не було. Хоча, якщо уже зовсім відверто, навіть аби я мала можливість вступити куди-завгодно, то і тоді довго б вагалася, так як жодна з можливих майбутніх професій, «жіночих» і не дуже, мене не приваблювала. Правда, економістом я себе також не бачила Та попереду були ще пять років навчання, і щось за ці роки могло змінитися. Тож доводилося на це й сподіватися і не морочити собі голову заздалегідь.
Літо пройшло, як і завше, в селі у тітки Тоні, у веселій компанії трьох її дітлахів, а також качок, курей, корови, кількох місцевих дівчат і незмінних любовних романів
Початок нового етапу мого життя почався зі знайомства з теперішніми однокурсникамибраттями по неволі на наступні пять років, та з безкінечних вітальних промов, котрі щедро сипалися з гарних трибун свіжовідремонтованого інститутського актового залу на наші голови.
Скоро від цих промов моя власна голова розболілася настільки, що коли нас нарешті відпустили і юрба попленталася шукати свою аудиторію, я не хотіла уже нічого.
І саме тоді я побачила Його.
Мені вистачило одного погляду, щоб зрозуміти, що цеВін. Зеленкуваті очі і волосся, як колоски пшениці Це було мов удар струмом, мов блискавка серед ясного неба
Це був саме він!
«Принц» виявися моїм одногрупникомі від щастя я ледве не літала по похмурих аудиторіях, котрі ще пахли свіжою фарбою.
Власне, на цьому щастя і закінчилося; за увесь день герой моїх шалених мрій лише раз ковзнув по мені поглядом, аби відразу ж байдуже відвернутися.
Та навіть цього було достатньо; і вже того ж самого вечора, умощуючись спати мало не о дев'ятій, «аби завтра швидше настало» і тиснучи в обіймах ні в чому не винну подушку, я зрозуміла, що «попала» всерйоз
Я закохалася відразуі повністю стрибнула у свої почуття, мов в ополонку.
А вже наступного дня, після пар, стояла по стійці «струнко» перед люстром, як перед суддею, прискіпливо роздивлялася своє відображення і намагалася знайти «плюси свого типу зовнішності».
А тип бувтак собі Невисокого зросту худюще створіння з по-хлопячому стриженим чорним волоссям і обличчям без румянцю. Я так і сяк вертілася перед люстром, поки зрештою змогла чесно зізнатися собі, що справді гарні в мене тільки очітакого яскравого синього кольору не було більше ні в кого з дівчат-однокурсниць. А от щодо всього іншого В мої сімнадцять фігура моя не відрізнялася жіночністю, та і одяг я звикла носити і вибирати лише за двома критеріямищоб було зручно і недорого. Порпаючись у своєму гардеробі, я з подивом зясувала, що не маю жодної просто красивої сукні. До цього часу вони не були мені потрібні.
Я ще трохи подумала і дійшла висновку, що красане головне. Адже можна покохати і некрасиву людину
Точніше, мені не лишалося нічого іншого, як спробувати переконати себе у цьому.
Тепер щодня я прокидалася мало не о шостій і збиралася до свого інституту, як на свято. Я так само сумлінно, за старою звичкою, намагалася увіпхати до своєї голови нову інформацію, але ледве розпочиналася пара і студенти розсаджувалися по своїх місцях, я бачила лише його.
А коли він раптом не зявлявся на парі, порожній день розтягувався до таких розмірів, що я ледве домучувала його до кінця, а потім півночі не могла спати, переживаючи марну тривогущо з ним сталося? І коли наступного дня його світлі кучері знову зявлялися на горизонті мого неба, більше ніякого сонця я не потребувала
Мій ідеал звався Дмитром Паляничним; і чим пильніше я придивлялася до нього, тим більше потрапляла до полону свого почуття. Він був саме таким, яким я хотіла бачити свого хлопця. Кмітливий і дотепний, він міг бути по-дитячому веселим і безпосереднім Одним словомідеал. А коли часом на котрійсь не надто цікавій парі він розосереджено дивився у вікно, мені здавалосяя помічаю якийсь нетутешній сум у його погляді
Я бачила його таким, яким хотіла бачити.
І, яким дивним би це не здавалося, відчувала себе найщасливішою дурепою на світі, просто дивлячись на ньогона відстані.
Та моя увага до Діми лише мені здавалася таємною; усезнаючі дівчата скоро почали шушукатися за моєю спиною і часом собі услід я чула приглушений сміх.
А він продовжував не помічати мене. Ні модна кофтина, ні нова косметика, яку я з упертістю художника-фанатика щоранку наносила собі на обличчя, ні запаморочливо коротка спідниця, яка після сварки з матірю таки з'явилася у моєму гардеробіна нього ніщо не справляло враження. В його очах я лишалася сірою мишею; наше з ним спілкування за увесь семестр обмежувалося буденними вітаннями чи короткими репліками.
А одного разу по дорозі до аудиторії одногрупниця Люда сказала ніби між іншим:
Бачиш он ту дівчину?
Я кивнула, проте, зайнята своїми думками, навіть не поглянула у той бік.
Це дівчина Паляничного.
Всередині у мене усе похололо.
Я нарешті підвела очідовгонога дівуля з рудим волоссям і фігурою моделі в кінці коридору голосно розмовляла з кимсь по мобільному.
І давно вони? видихнула я.
Та вже, мабуть, більше місяця, байдуже майнула вона рукою.
Сльози навернулися мені на очі з такою силою, що я ледве встигла прикинутися, що мені у око щось потрапило та почала терти його так, ніби хотіла витерти звідти щойно побачений образ. Терпкий клубок болю застряг у горлі.
Не знала, що йому подобаються фарбовані хвойди, видавала я із себе, не припиняючи терти бідолашне око.
Одногрупниця підняла на мене здивований погляд.
Лілька не хвойда! З чого це ти взяла?
Я не мала що відповісти. Та і не змогла б цього зробити при всьому бажаннінепрохані ридання вже шматували на частки мій голос
Ходімо, зараз залікова контрольна. Ти готувалася?
Я кивнула головою. Так, готувалася.
Я і справді готувалася.
Як правда і те, що навряд чи я зможу тепер зосередитися бодай на двох літерах.
Побрела до туалету.
Вмилася.
Наручний годинник незворушно показував початок пари.
Наступні хвилин пять стоячи у туалеті, тільки байдуже слухала тупіт багатьох ніг по коридору, а коли він стих, спустилася до гардеробу.
Добре, що я маю звичку завжди носити сумку з собоюне потрібно буде по неї повертатися і вигадувати щось у своє виправдання
Місяць. Цілий місяць вони зустрічаються. А я, мабуть, дізналася про це останньою
Цілий місць він розмовляє із нею, жартує, дарує якісь подарунки, вони гуляють разом, а вечорами цілує її губи
Сльози уже невільно котилися з моїх очей, але я їх майже не помічала. Розворухана уява малювала усе нові і нові картини, а серце скручувалося у тугий пекучий жмуток болю
Я брела містом, не вибираючи дороги, мов сновида, поки врешті не опинилася біля якогось скверика.
Холодне морозне повітря потрохи приводило мене до тями.
Брудна снігова каша хлюпала під ногами.
Чорні силуети дерев простягали наді мною гілля, мов хотіли доторкнутися. І я не стрималасязійшла із натоптаної стежини вбік, шпортаючись на мокрій сніговій скоринці, дісталася самотнього стрункого дерева, чия безлиста крона трохи височіла над іншими, обняла його обіруч, тицьнулась обличчям у чорний стовбур.
Холодна жорстка кора приємно холодила мої розпашілі щоки, і під змерзлими пальцями десь там, глибоко під корою, вчувалося мірне дихання зеленої життєвої сили.
Отак, із закритими очима, припавши до дерева, я стояла, ні про що не думаючи, і дихала в унісон із ним. Потроху розжарені хвилі болю влягалися, лишаючи по собі лише прохолодну болісність.