О, я мала намір триматися. До кінця. Дикою кішкою перелізла на місце водія, тут же рукою схопилася за ключі, які, на щастя, Іван залишив у замку запалювання. Півобертаі двигун завівся, загорілися фари, освітлюючи нічну дорогу. Бандюги враз спинилися, озирнулися. Мої ноги уже тисли на педалі, руки ж викручували кермо до максимуму вліво. Раптом наш сімейний мінівен заревів, наче спортивна машина, і рвонув з місця. Я встигла побачити вибалушені очі нападників, коли освітила їх фарами і на усіх парах помчала просто на них. Вони підхопилися і кинулися врозтіч, боячись опинитися під моїми колесами. Перед самим Іваном, що поволі підводився, я вивернула, відчинила дверцята. Він уже ступив крок до мене, як раптом зовсім поруч пролунав постріл, тоді ще один. Лобове скло нашої машини розлетілося вщент, так що я мимоволі скрикнула і закрилася руками. Стріляв «даїшник». Іще двома пострілами він розстріляв наші колесаі враз усе стихло. Мій Іван зупинився, випроставшись перед дулом пістолета. «Даїшник» кинув погляд у мій бік.
Вилазь, сука.
Я не поспішала, розуміючи, що час грає за нас.
Вилазь, тварь, а то зараз розстріляю на!
Не стріляйте, я вас дуже прошу. Я вже виходжу, тільки не стріляйте! простогнала я з машини й повільно вийшла. Прошу вас, не треба. Ми вам віддамо все
Закрий пащеку. А тепер пішли вперед. Туда!
Він показав на придорожні кущі, що розлого розрослися обабіч дороги. Там панував густий морок, запах біди і смерті подував звідти.
Прошу вас, не треба почала благати я, Іван же досі стояв мовчки. Балонова куртка його була у грязюці, із розбитого обличчя текла кров.
Я сказавтуда! Як будете мене злити, н-на, постріляю, н-на! ще раз повторив «даїшник».
Ми не хочемо вас мочити, раптом втрутився у розмову інший бандюга, старший за цих трьох. У нас, кицю, справа є до твого чоловіка. Він добрим людям дорогу перейшов, тому нам треба дешо йому пояснити. Якщо будете нормально поводитисявийдете звідси живі-здорові.
При цих словах Нед-Недоля (я уже пізніше довідалася його імя) перевів погляд з мене на Івана.
Пішли, скомандував «даїшник».
Я підійшла до Івана узяла його за руку, стиснула. Його штовхнули у спинуі ми поволі пішли до кущів. Попереду крокував Нед, позаду настроє інших. Тільки ми опинилися за кущами, як старший раптово обернувся і блискавично вдарив Івана в живіт. Іван присів, я тут же накрила чоловіка собою.
Прошу вас, не треба, ми вам усе віддамо!
Четверо виродків стали наді мною.
Ну шо, гандон, тепер ти поняв, за шо тебе пресонули? спокійно запитав Нед.
Догадуюся, відповів Іван.
Тоді хулі ти бикуєш, раз такий догадливий? А, тіпа патріот, да? Національно свідомий? Мій шеф правду каже: з такими, як ти, бендьорами недобитими, інакше не можна. А ти хоч знаєш, хто мій шеф? Догадуєшся, пацанчик?
Та пішов ти гаркнув Іван і тут же отримав іще один удар, цього разу ногою. Тоді знов. Я скрикнула і щільніше закрила його собою від ударів, так що і мені дісталося: копали добряче, різкий біль пройняв тіло, а перед очима все миготіли «шкари» сорок пятого розміру. Нарешті спинилися. Я продовжувала закривати голову руками, тулячись до свого чоловіка. Він обіймав мене, намагаючись хоч якось уберегти від побоїв. Лице його було страшне, закривавлене, в очах світився страх, тільки, як я здогадалася, не за себе.
Розділ 6Нечиста сила
Нарешті побої припинилися. Бандити, зачувши свіжу кров, збуджено кружляли навколо своїх жертв, розминаючи кулаки. Більше не билиНед стримав. Іван з Марією лежали, скулившись на брудній траві. У темряві не було видно їхніх побитих облич, тільки липкі й мокрі руки та одяг свідчили про те, що крові з них витекло немало. Іван обіймав свою жінку, намагаючись хоч якось захистити.
Ну що? Руки-ноги цілі? спитав Нед, нависнувши над своїми жертвами чорною хмарою. Кинув хустинку. Повитирайтеся!
Марія взяла, почала обережно витирати обличчя свого чоловіка. Він терпів, та раптом забрав хустинку і викинув геть.
Ну, якщо ви вже переключилися на прийом, то я вам поясню, що маєте робити. По-перше, віддай мені майданівську бухгалтерію.
Іван мовчав. Він одразу зрозумів, хто такі ці люди. Марія ж заговорила перша:
Ми віддамо. Тільки не бийте.
Молодець, дівчинко. Будеш чемноюпідеш звідси на своїх двох. Разом підете. А тепер давай.
Вони в машині
Не треба, Марієспробував зупинити Іван.
Чекай, Іване, не сперечайся зі мною. Ти ж бачиш, що то за люди, вони вбють нас. Прошу тебе, подумай про сина!
Він мовчав, терпів.
Лихо, скомандував Нед, піди з нею і принеси.
Я піду, визвався Біда і, не чекаючи згоди шефа, підвів Марію за лікоть і поволік у бік машини, так що невдовзі вони зникли з очей.
Запала мовчанка. Нед витягнув з кишені пачку «Мальборо», дістав сигарету, прикурив, видихнув дим, а тоді поглянув услід Марії. Посміхнувся. Заговорив наче б до Лиха:
Даремно ми Біду послали, брате: зараз застрягнуть там на годину. Довбаний бабій: тут роботи хєрова туча, а йому самі блядки в голові.
Вишкірився і Лихо, підводячи Івана на коліна й приставляючи йому пістолета до скроні:
Такого придурка, як Біда, всі тьолки хочуть, жодна йому ще не відмовила. Він їх десь поза штуку перетарабанив, зуб даю! Коли разом зону топталито кожного тижня до нього свіжа на свіданку приходила, передачки приносили, сучки тупорилі.
При цих словах Іван зайорзав. Бандити перезирнулися.
Шо, Ваня, очко заграло? А, думаєш, твоя жінка не така? Та всі вони однакові: тільки ідіоти вірять жінці! Запомні, Ваня, курку треба топтати по два, три рази на день! А ше їм треба золото купувати, шуби, по курортах возити А ти що? Якісь фонди, замки хєрня різна у тебе в голові, Іване! Лох лохом. Таких, як ти, жінки не люблять, бо ви тупорилі жлоби, пойняв?! Кожна баба мужика хоче, розумієш? А ти хто? Помпка від ровера!
Після цієї тиради Неда бандюги заржали.
Кажи, чого вам треба, здавлюючи лють у голосі, сказав Іван.
О, клієнт дозрів, бандюга знову затягнувся димом, видихнув. Тоді з-за пазухи дістав файлик з якимись паперами. Підпиши документиі можеш бути вільним.
Що за документи?
Передаш нам свій фонд і ляжеш під нашу фірму!
Іван посміхнувся гірко.
Я ціле життя над тим працював, збирав усе по дрібочках. А теперпереписати?
Ну, вирішуй сам. У тебе є вибір, є дві дороги. Підеш праворучлишишся без жінки. І друзів у тебе нема: вони тебе здали, як склотару. Навіть розказали, що син у тебе єІвасик, що він зараз у бабусі Марусі. Сина, до речі, ти також можеш втратити: стави, дорога, рейки Мало де хлопчина надумає залізти Зате у тебе лишиться твій Фонд. Ненадовго: одна-дві перевірки з прокуратури, КРУ, податковоїі нема твого Фонду! Страшно, правда ж? Але є і друга дорогаліворуч! Ми тобі дамо роботу в адміністрації. Оклад нормальний Та й зарплата тобі нафіг не потрібна будебабло зусібіч потече! Купиш жінці шубу, дачу в горах відгрохаєш, на Канари зїздите, сина вивчиш, аби нормальним мужиком виріс! Чим погано?
Іван уважно слухав Неда. Спитав тихенько:
А як же честь, совість, сумління?
Нед видихнув дим.
Не в наш час і не в нашій державі про честь думати. Не з нашими людьми, розумієш Де правда? Все куплено давно, Ваня! Може, колись часи зміняться, нові покоління виростуть, держава помудрішає, геополітика врешті-решт! Тоді можна буде говорити про такі речі, тільки не зараз, Ванюха! Та шо я тобі тут буду базаритисам добре знаєш, як діла у нас робляться
Я хочу бачити жінку, перебив його Іван.
Блін, а я шо її зїв, чи шо? Он вони йдуть.
До кола і справді зайшли Біда і Марія. У його руках був Іванів портфель. У тому портфелі лежало багато різних документів, переважно ксерокопій. Іван завжди возив їх у машині, не знаючи, де й коли зможуть придатися.
Де ви так довго?! гаркнув Нед.
Шукали
Ага, н-на, шукали.
Біда обурився.
Стапе! А ти шо мені предявити хочеш? Я шо, по-твоєму, бєзпрєдєльщик, чи шо? Нє, ну я б не проти, канєшно, але по обоюдному ти пойняв, да?
Короче, перебив Нед. Принесли?
Усі документи там, у портфелі,втрутилася Марія. Навіть ті, що пан Михайло підписався