Ти готовий віддати своє життя за оцю жінку? Вона ще трохиі буде наша. Ти не бачив, як блиснули її очі, коли обрин сказав їй про царство, про розкіш. Про життя! Вона лише жінка, а жінки завжди лягають під сильнішого. Тому, мій білий друже, зникають цілі народи, хоча люди залишаються. Асиміляція Те ж саме чекає і тутешніх русинів.
А як же пророцтво? Як же Андрій, що стояв зі своїм хрестом на Дніпрових кручах?
Недоля удавано засміявся:
Це все байки
Не бреши, демоне! Тут іще будуть стояти міста християнські із церквами золотоверхими. А що до жінкивона не дасться. Не всі такі! Так, люди є різні, але Він помер за їхні гріхи, я ж готовий накласти головою за їхню надію!
Демон зареготав цього разу щиро, і регіт його сколихнув цю мертву тишу і луною покотився понад річкою.
Тоді давай побємося об заклад!
Правила були давно відомі. Руки Михайло чорному не потиснув, але його слово важило набагато більше.
Згода!
У ту ж мить сокира продовжила свій смертоносний політ, однак Михайло перехопив її лівою рукою і запустив назад: Недоля й незчувся, як сталеве лезо пролетіло над його головою і впялося в дерево. Усе навколо ожило, навіть вітер знову почав колихатися у верховітті дерев.
Ще побачимося, мовив Михайло і зник.
Відпусти її,наказав Недоля, потираючи руки. Половий опустив меча.
Іди звідси.
Жінка ще не до кінця зрозуміла, що сталося, однак долю випробовувати не стала. Затуливши руками розхристану сорочку, вона поволі встала і покрокувала геть. Обри один за одним розступилися перед нею.
Знову пішов холодний дощик
Розділ 1Марія
Тут усе перемішалося: час, люди, звичаї, історія. Здавалося, що хтось просто перезавантажив системуі вона видавала, викидала різні результати, перебираючи їх, перетасовуючи, не в змозі вибрати з-поміж них оптимальний. Та хіба ж реально було усе це систематизувати, розкласти по якихось поличках, комірках, позначити нулями й одиничками? НІ! Не цього разу, бо все це творилося не в надрах процесора, не на моніторі, а просто перед моїми очима, навколо мене, в моїй голові та душі. Замість мирного гудіння системного блока тихо стукало серце в грудях, а замість лампочок індикаторів мені блимало здаля світло в кінці тунелю
Історія, що вам хочу розказати, доволі дивна, і ваше правовірити чи посміятися. Життя людині дається лише раз, і вона проходить його від точки до точки. Проходячи цей шлях, людина мислить і працює, любить і ненавидить, сумує і радіє, продовжує себе у нащадках. Мені довелося пережити не одне життя, а сотні, може, навіть тисячіхто б їх рахував? Я надто часто втрачала найдорожче, мені його повертали і знов забирали, вириваючи з рук. Я виплакала всі свої сльози, висміяла увесь сміх, так що в душі лишилася простора чорна порожнеча. І серед тої порожнечі жила сива, втомлена, пригнічена моя любов, а з нею маленька-маленька надія. Та я знов і знов роблю цей крок. Чи я шкодую за зробленим? Ні, і ніколи не шкодуватиму.
Я тоді була маленьким пастушком, що крихітною цяточкою загубився серед темного степу. Сніп світла падав тоді на мене згориі тут зявився Ангел. Він був у білому, мав крила за плечима і німб, оповитий блискучим «дощиком». Уже було не так самотньо і страшно, навіть коли показався Чорт. Дідько був чорний і кудлатий, усе стрибав чогось навколо нас, танцював і розказував анекдоти, привертаючи нашу увагу до своєї важливої персони. А далі вже пішли царі, королі, князі, воїни Прийшла навіть Смерть у старому, «закривавленому» помідорним соусом лікарському халаті і з деревяною косою. А ще приперялися Жид і Жидівка.
Щоб ви мали молока від корови і бика, щоби було сира, масла, щоб ваша донька сраками трясла! побажали вони усій нашій громаді.
Я тоді не вдавалася у всі ці розмови, жарти, поради, а все дивилася на той сніп світла, що падав згори. Думала про своє, згадуючи минуле й будуючи плани на майбутнє. Тільки дарма: моїм планам збутися так і не судилося
Чиясь рука потяглася до щитка з вимикачами. Вони клацнулиі холодне світло, попервах мигаючи, почало заливати увесь зал.
Під дією світла вся містика розсіялася, а зимовий степ перетворився на сцену нашого народного дому, куди ми приходили щопятниці о сьомій вечора на репетицію.
Доброго вечора. Бачу: ви вже розминаєтеся? Всередину зайшла Марія Василівнахудожній керівник нашого театрального гуртка.
Варята граємо, відповів Чорт, знімаючи свою маску та витираючи спітніле людське лице. Тоді додав:У нас тут так гарно виходило, що ми вирішили внести зміни у сценарій.
Знаю я ваші зміни. Мені на сцені не потрібна політика, ксенофобія, матюки та заклики до пиятики. У нас Різдвяний вертепсолідна постановка для наших юних глядачів! жартома посварилася Марія Василівна пальцем на своїх акторів. Як вам костюми?
Нормально, мовив Воїн, оглядаючи бутафорний автомат.
Декорації також будуть готові з дня на день, сказала шефова. Чого нам ще бракує?
Глядача, овацій і квітів, знову, за своєю звичкою пожартував екс-Чорт.
Це все нас чекає 12 січня, коли будемо тут ставити наш Вертеп. Якщо немає зауважень, прохань та пропозиційпочинаймо.
Звукорежисера нема. Спізнюється, підказав пан Гаврило, старший дядько, що мав грати одного з трьох Царів у нашій виставі.
А ще у нас нема колядки. Може, традиційно«Нова радість стала»? зауважив один з наших акторів.
Чекайте, знову сказав пан Гаврило. Є у мене одна ідея. А хто знає таку старовинну коляду, чи навіть щедрівку, про чотирьох волів? Ти, Марусе, маєш знати, це твоєї бабці улюблена
Так, я знала. Бабуся увесь час її мені співала
Пасла Маруся чотири воли в долині.
Гей же, в долині,
При молоденькій, при зелененькій ялині!
Ой пасла, пасла, воли згубила в долині.
Гей же, в долині.
При молоденькій, при зелененькій ялині!
І не знаю, що на мене найшло: пісня ніби сама вирвалася з моєї душі і полетіла залом. Усі присутні подивовано глипали на мене, раптом один за одним почали аплодувати.
Браво! гукнув екс-Чорт.
Я підняла руки вгору, заспокоюючи їх, Марія Василівна поплескала у долоні:
Досить приколюватися: колядка і справді суперова. А зараз давайте попрацюємо над фінальною сценою, бо вона у нас трохи «сирувата». Гайда по місцях!
Доки ми говорили, підтягнулися й інші наші актори, що враз розчинилися за лаштункамиі ми почали свою роботу. Вертеп наш мав би вийти незвичайнийгородоцькийза нашим власним сценарієм
Розділ 2Гаврило
Пан Гаврило ходив до церкви, коли тільки випадала найменша нагода. Він приходив, ставав навколішки й молився, питаючи в Господа поради та розради. Проказавши усі свої молитви, пан Гаврило сідав на лавочці і просто сидів, роздумуючи у цій святій тиші. Думок тут приходило особливо багато, так ніби Господь говорив до нього, навчаючи. Гаврило цілком був занурений у це слухання-задуму і лише час від часу відповідав «Слава навіки Богу», коли хтось із прихожан вітався з ним.
Приходив пан Гаврило до цієї церкви, скільки себе памятає, ще з дитинства, усе своє життя. А життя у нього було ой нелегке, зараз уже всього і не згадаєш! Та й навіщо? Нема чого оглядатися. Попереду нова місія. Дуже важлива.
Люди у місті знали і поважали його у першу чергу як вчителя, патріота і просто порядну людину, яка все життя боролася, страждала і вірила. Багато хто тоді називав цю працю «сізіфовою», одначе Ті-Що-Йшли-Вперед свого таки домоглися: залізобетонна система, обвита товстими ланцюгами й освячена кровю невинних, таки впала. Рухнула, розвалилася, розсипалася, як будиночок на піску
Сам пан Гаврило виховував молодь, писав статті, робив історичні розвідки, а також розкопки, під час яких знаходили кістяки людей, закатованих котроюсь із систем. Він завжди говорив правду, заодно спростовуючи брехню, і слово його було сильним. Цього слова боялися
Про свої досягнення пан Гаврило розповідати не любив, уперед дивився. А там, на жаль, нічого доброго не було: все, за що він так боровся, що захищав, поволі зсихалося під тиском людської байдужості та корисливості. Почала вибудовуватися нова система, покликана перетворити його людей на маргіналів, карликів, зробити їх плебеями на власній землі. Споконвічні цінності було побито тяжким побутом та злиднями, а те людське, що іще лишилося, перекручували в інший бік, на 180 градусів. Молодь росла уже не та, що колись Та й що з них виросте, коли вони на своїй же землісоціальні сироти. Хіба ж для того він так терпів, хіба ж тому присвятив стільки років свого життя?