Богдан розвернувся до Тетянки й витріщився на неї пронизливо-злісним поглядом:
Кажеш, солідна корпорація? Дорослі серйозні люди, з мечами не граються?
Його голос привернув увагу охоронця, і той моментально розвернувся:
Діти, ви що тут робите? Ану геть звідси, вам тут не місце!
Це до мене! один із чоловіків, котрі вішали меч, покинув милуватися дворучником, і друзі впізнали в ньому Іващенка.
Охоронець ледь помітно знизав плечима й відсунув турнікет убік. Ірка та її друзі рушили до Іващенка, а добрий десяток очей уважно й насторожено спостерігав за ними. Про дворучник усі миттю забули, тепер компанія намагалася збагнути, що могло знадобитися генеральному директору від трійці звичайнісіньких дітлахів.
Іващенко, схоже, й сам зрозумів, що треба бодай щось пояснити співробітникам:
Це е-е наші нові курєри. На літо, пробелькотів він.
Курєри? миттю пожвавилася висока сухорлява пані.Але навіщо? Ви незадоволені нашою курєрською службою, Володимире Георгійовичу?
інші службовці негайно відсахнулися подалі від пані.
Я всім задоволений, Ірино Петрівно, абсолютно всім, швидко запевнив її Іващенко. Вважайте, що це експеримент. Підтримаємо трудове виховання, дамо дітям заробити, туди-сюди Зараз я з ними переговорю
Навіщо ж вам самому?.. Таке несуттєве питання. Я зрозуміла ваші вказівки й усе залагоджу одним довгим плавним кроком Ірина Петрівна підійшла до Богдана й навіть спробувала взяти його за руку.
Відпрацьованим рухом Богдан відступив, ухилився Пальці дами схопили порожнечу, а Іващенко вже поспішав на допомогу.
Ні, ні, я сам, зрештою, це імідж компанії, наші взаємини із суспільством, участь у формуванні молодого покоління забелькотів бізнесмен, намагаючись спрямувати друзів кудись у бік коридору. Але на шляху в нього відразу ж стала інша пані, молода й елегантна.
Іміджем зазвичай займається мій відділок. Ми розчарували вас, Володимире Георгійовичу? майже зі сльозами в голосі прошепотіла вона, а решта службовців на всяк випадок зробили ще невеличкий крок убік, аби відійти на безпечну відстань від тієї, хто насмілився розчарувати генерального.
Ви мене просто зачарували, Агато Станіславівно! Тобто я всім задоволений! Дайте ж нам пройти! Я буду в себе в кабінеті! Нікого до мене не пускати!
Розштовхуючи всіх плечем, Іващенко провів друзів крізь юрбу й погнав їх уздовж коридору до солідних дверей із табличкою «Генеральний директор». При цьому він увесь час зацьковано озирався, немовби боявся, що ще якийсь голова відділку кинеться за ними слідом і спробує відібрати в нього Ірку. З острахом зиркнувши на власну секретарку, він пропустив дітей до кабінету, на всяк випадок іще раз із підозрою оглянув приймальню й зачинив за собою дверіначе люк підводного човна задраїв.
Ну все, полегшено зітхнув Іващенко, давайте!
Що давати? перепитала Ірка.
Ну, як що! Це і він почав жестикулювати руками, ніби зображуючи рухи чаклуна.
Ірка важко зітхнула й із докором зиркнула на Тетянку.
А чого ти на мене дивишся? Я йому нічого такого не обіцяла, миттю огризнулася Тетянка й обернулася до Іващенка. Ви що, гадаєте, як прийшли відьми, то ваш зниклий компаньйон тут-таки з-під землі й вискочить? Ще й із валізою баксів у руках. Вам тут що, рок-концерт?
Іващенко з розпачем глянув на Тетянку. Здається, він і справді розраховував, що негідник-компаньйон ось-ось постане перед ним.
Як ти розмовляєш із дорослою людиною? буркнув він. І взагалі, ми бізнесмени, а не гангстери з кіно! Бакси у валізах не тримаємо. Тим більше, таку суму.
А де ж ви їх тримаєте? швидко спитала Ірка. Звідки ваш компаньйон їх викрав? Як? Коли? І що пощастило знайти тому міліцейському майорові, що на вас працював?
Давайте, давайте, розказуйте, підбадьорила Іващенка Тетянка й плюхнулась у крісло біля столу.
Та мені вже набридло розповідати! Службі безпеки розповідав, ментам розповідав, компютерникам теж! А толку жодного! роздратовано кинув Іващенко. Звідси він їх викрав! І він тицьнув на компютер.
Тетянка й Богдан запитально глянули на бізнесмена, а Ірка раптом засунула руку до кишені джинсів і витягла дуже стару, замащену колоду карт. Не надто вмілими рухами почала їх тасувати. Тетянці, що пильно придивлялася до прямокутників карт, здалося, що звідкись здалеку долинув запах багаття, тихе кінське іржання, гомін безлічі голосів й бренькнула гітарна струна І все стихло. Тільки туди-сюди ходили карти в Ірчиних руках.
Схоже, це подіяло на Іващенка заспокійливо. Голосно зітхнувши, він примостився за столом.
Гроші, звісно ж, у нас були в банку, а ні в якій не валізі, почав бізнесмен.
На мить йому здалося, що в руках у чорноволосого дівчиська зовсім не колода, а туга пачка доларів. Одним рухом юна відьма подала йому колоду, пропонуючи зсунути горішню карту. Іващенко із острахом простягнув палець, і видиво зникло. Лишилися звичайні карти, хоча й дуже старі, майже антикварні, зі складним, химерним малюнком.
Я теж люблю старовинні речі. Збираю, пожвавішавши, почав вихвалятися Іващенко. Зброю в холі бачили? Усе справжнє! Між іншим, найбільша колекція антикварної зброї в країні! З усього світу приїздять подивитися!
А мені можна? миттю спитав Богдан.
Ну звісно! пообіцяв Іващенко, що неабияк пишався своєю колекцією. Вигідна справа ці старі речі: з кожним роком вони стають ще старіші, а що старішіто дорожчі. Та мені вони й просто так подобаються! Хочеш, твої карти теж куплю? зненацька запропонував Іващенко, гадаючи, що Ірка має зрадіти з такої щедрості.
Відьмочка звела на бізнесмена круглі від подиву очі. Той осікся й засовався на місці.
Авжеж, пробач. Дурницю бовкнув, пробелькотів він. Отже, гроші нам партнери дали. Одинмільйонер, за кордоном живе, другийузагалі, Іващенко притишив голос, з уряду, а третій голос генерального директора став майже нечутним, він навіть роззирнувся, немовби боявся, що його підслуховують. Третій гірший за всіх. Тобто кращий. Не знаю, звідки в нього гроші, і знати не хочу.
Ірка кивнула і, тихо прошепотівши: «Що є, що було, що буде», віялом викинула на стіл три перші карти, трьох тузів: червового, бубнового й темного пікового.
Коротко кажучи, не дай Боже цій трійці не догодити! Я й раніше весь час боявся: а раптом проект зірветься й прибуток буде менший за обіцяний А тепер і поготів ночами не сплю! бізнесмен безнадійно махнув рукою. Компаньйону моєму що, він собі змився, а я з нашими партнерами сам на сам лишився. Якщо вони дізнаються про це раніше, ніж я поверну грошіІващенко навіть не договорив.
Ірка знову кивнула й навіть глянула на бізнесмена зі співчуттям. Пікова сімка поруч із червовим королем самого Іващенка обіцяла Володимиру Георгійовичу смерть. Щоправда, червова девятка, яка була поруч, означала лише можливість, а не неминучість. У бізнесмена все ще залишався шанс.
А як він украв гроші?
Іващенко посміхнувся.
Просто кудись переказав, і все! За допомогою програми «Клієнт-Банк»прямий звязок із банком через компютер. За ідеєю, ця програма могла бути тільки в моєму компютері й у головного бухгалтера, а виявилося, що в нього вона теж є. Доступ до рахунку ми з ним закрили на компютерний шифр, код поділили навпілполовину знав я, а половину він.
Ірка трохи розгубилася, не зовсім розуміючи, як поєднати карти, що відкрилися, із сучасними компютерними технологіями. Але Іващенко, схоже, казав правду.
Та, ви, я бачу, один одному страшенно довіряли, мовив тим часом Богдан.
Але Володимир Георгійович перестав довіряти своєму компаньйонові, викладаючи чергове карточне віяло, сказала Ірка. Десь рік тому? Два?
Іващенко глянув на неї обережно і з повагою.
Якщо точно, то півтора. Розумієте, він колись, ще дуже давно, тут директором був. Підприємство зовсім збанкрутувало, і я його викупив. А йому запропонував стати компаньйоном. Молодшим, уточнив генеральний. Бізнес я роблю: партнери, проекти, замовлення, збут А він начебто за саму компанію відповідає. І ось якось так вийшло, що дуже вже багато чого почало від нього залежати. Менеджерів я набирав, а бухгалтерію він під себе взяв. Та ще й посадив там усіх своїх родичів. Заміна компютерів, системні операторитеж він. Охорону контролював. Навіть собак сторожових сам, особисто, тренував! Говорив, мовляв, подобається йому.