Тож, коли він брався викладати свої ідеї, його частенько перебивали жартівливими вигуками на кшталт: «Назад у кам'яну добу» або «Друже, ти неандерталець». При цьому ми не помічали або бачили не зовсім ясно, що нашого друга терзав священний, хоча й безсилий гнів, адже в цих містах життя було справді жахливим, ніби його випатрали якимись сталевими дзьобами. Лоренцу було потрібне не наше грубувате товариство, а швидше опіка родини чи обійми коханої дружини. Монтерон його особливо любив.
Того жахливого вечоращоправда, це вже було під ранокми багато випили, голови наші розгарячилися. Порожні пляшки стояли на столі й попід стінами, з попільниць до прочиненого вікна тягнувся дим, крізь який прозирало хворобливого кольору небо. Все це було далеке від райського умиротворення.
Я вже був майже заснув, та мене розбудив гамір розмови. Раптом мені стало лячно, я відчув, що в кімнаті відбувається щось таке, що потребує уваги. Так починає вібрувати рація, коли на неї надходить повідомлення. Музику перериває сигнал судна, що бореться зі смертю.
Товариші замовкли, вони дивилися на Лоренца, який у стані крайнього збудження звівся на повен зріст. Напевне, вони хотіли і далі брати його на кпини, сприйняли за жарт те, що, власне, вимагало втручання досвідченого лікаря. Надто пізно кожен із нас помітив незвичність ситуації.
Лоренц, який, до речі, того вечора не пив, він взагалі не вживав спиртного, впав ніби у якийсь транс, він більше не обстоював свою ідею. Він скаржився, що бракує людей, які бажали б добратоді б усе можна було здійснити. Батьки показали нам приклад. До того ж це так легкопринести жертву, якої вимагає час. Тоді закриється тріщина, що розриває Землю.
Ми дивилися на нього й не знали, до чого він веде; у нас було таке відчуття, ніби ми слухаємо безглузду тираду, та з другого боку, все це здавалося якоюсь змовою, крізь яку проступало щось моторошне.
Нараз він заспокоївся, так ніби вирішив вдатися до особливо переконливого аргументу. Він усміхнувся й повторив: «Це ж так просто. Я хочу вам показати». Потім він крикнув: «Хай живе» й викинувся з вікна.
Не буду переповідати, яке гасло він вигукнув. Нам здавалося, що все це відбувається уві сні, та водночас нас ніби підключили до високовольтної лінії, волосся стало дибки, й ми сиділи, як примари, в раптово спорожнілій кімнаті.
Лоренц, хоч і наймолодший серед нас, у гімнастиці був найкращим, я часто бачив, як він вправлявся на брусах та на коні. Саме таким спритним рухом він зник у вікні мансарди: легко сперся рукою на підвіконня й хутко перекинув через нього своє тіло, а обличчям ще раз обернувся до нас.
Лунка тиша тривала п'ять чи сім секундточно не знаю. В кожному разі, навіть згадуючи про це, хотілось якось зупинити той невблаганний час, увігнати в нього клин, щоб він утратив свою логіку, свою незворотність. А потім з глибини двору пролунав жахливий удар, глухий та водночас сильний. Не було жодного сумніву, що падіння було смертельним.
Ми кинулися сходами вниз, у вузький темний двір. Не хочу описувати ту постать, що скорчилася там на землі. З такої висоти тіло зазвичай падає сторч головою, проте Лоренц зумів приземлитися на ноги, а це вказує на те, що він був добрим гімнастом. Стрибок з третього, чи навіть з четвертого поверху ще міг би скінчитися відносно щасливо. Та є межа можливого. Я бачив, як з тіла стирчали два світлі уламки кісток, з яких звисала плоть, від удару кості прохромили таз і повилазили назовні.
Хтось став гукати лікаря, хтось кинувся за пістолетом, інший за морфієм. Я відчув, що мене охоплює безум, й побіг геть у темряву. Цей безглуздий вчинок мене глибоко вразив і залишив по собі невигойний слідщось у мені зламалося. Тож цей випадок я не можу трактувати просто як один з епізодів, не можу просто відбутися зауваженням про те, що на світі бувають ще абсурдніші речі.
Бідолашний хлопчина справді подав нам приклад, хоча й інший, ніж він гадав. В одну мить йому вдалося наочно показати те, для чого більшість з нашого кола потребує всього життя. Він показав нам нашу безвихідь.
Тоді я нарешті збагнув сенс жорстокого слова «даремно». Воно діймало мене ще після поразки, коли я бачив надлюдські зусилля, безконечні страждання, з яких серед нічної заграви ніби виростала ціла скеля, а над нею кружляли шуліки. Так зазнають ран, що вже ніколи не гояться.
Здається, мої товариші сприйняли це менш серйозно. Серед учасників тієї вечірки була ціла когорта людей із сильним характером, про яких згодом багато говорили, так наче їх об'єднав якийсь демон. Наступного дня вони ще раз зібралися всі разом і вирішили викреслити ім'я Лоренца зі свого списку. Для них самогубство було неприпустимим компліментом духові часу.
На одному із заміських цвинтарів пройшов жалюгідний похорон. Коли всі почали розходитися, звучали відчужені слова: «У гарячці викинувся з вікна» й таке інше.
5
Що ж до інших, то невдовзі вони розгорнули бурхливу діяльність. Чутки про них долинали з балтійських провінцій, потім з Астурії та багатьох навіть дуже віддалених місць; без їхньої участі не обійшлося жодне заворушення. Незважаючи на титанічні зусилля, важко було сказати, що час їх винагороджує, або, принаймні, це траплялося лише тоді, коли вони пливли проти течії.
Якраз тоді я почав цікавитися історією. Я хотів знати, чи вже було щось подібне. Серед персонажів минулого до душі мені припав Катон Молодший, якому подобалося брати сторону не переможців, а переможених. На великому полотні світу мені також здавалися проникливішими й глибшими тіні, а високе я вбачав у жалобіГектор та Ганнібал, індіанці та бури, Монтесума та мексиканський імператор Максиміліан. Безперечно, це була одна з причин мого особистого крахунещастя передається.
Що більше мої товариші ставали статечними й впливовими, то більше намагалися залучити до справи й мене. Вони мали чітке уявлення про те, хто на що здатний. Щодо мене, то, на їхню думку, я був добрим інструктором. І це правда: моя перевага полягала в тому, що я був фахівцем. Але, тут я маю зробити одне застереження стосовно того, наскільки я заслуговував чи не заслуговував на такий статус.
Звісно, я мав природний хист проводити інструктаж, тобто вводити молодих людей в курс тієї справи, яку вони мають вивчити і яка пізніше стане їхнім фахом. Уміння тримати коня на своїй доріжці, стрибки через перешкоди, верхова їзда на відкритій місцевості, основні механізми танка та їхня взаємодія, керування танком під вогнем, поведінка в радіоактивних та інших небезпечних зонахметодичний виклад таких тем у теорії та на практиці не становив для мене жодних проблем. Я вже згадував, що з технічного погляду ми були досконало підготовлені. Коли мене відправляли прослухати курс лекцій про якесь нове технічне вдосконалення, всі були певні, що, повернувшись, я знатиму все, як отченаш. Я також був членом інспекції танкових військ. Ми їздили по танкових заводах і дискутували з інженерами про їхні винаходи.
До речі, варто зауважити, що всі ці винаходи з часом ставали щораз невдалішими. У цьому плані мене неможливо було відучити від простої тверезої оцінки старого кавалериста. Мушу визнати, що в минулі часи кавалеристи мали значну перевагу над пішими. Адже піші були потрібні для зовсім інших цілей. Ця різниця стала менш принциповою після винайдення стрілецького пороху, на який справедливо нарікав Аріосто. То був кінець величних армій, на кшталт тих, які очолював Карл Сміливий. Принаймні для кавалерії ще залишалося трохи часу, і я не вважав несправедливим, що піхотинці могли цілитися двічі й тричі, перш ніж одержували відповідь. Але потім настала смерть кавалерії.
Старих кентаврів здолав новий титан. Я бачив свого переможця зовсім близько біля себе, коли, скривавлений лежав у траві. Він вибив мене із сідла. То був маленький, хирлявий, прищавий хлопчина з передмістя, якийсь коваль з Шеффілда або ткач із Манчестера. Він щось собі жував, сидячи за купою гною, примружив одне око, а іншим цілив із дула, яким уже наробив лиха. Він плів червоно-сірий візерунок свого пекельного полотна. Це був новий Поліфем чи, радше, його найнижчий прислужник, що тримав залізний протез перед однооким обличчям. Ось так тепер виглядали армії. З красою було покінчено.