ганс воллмен
II
Знаєте, мовила мені місіс Лінкольн, щороку взимку президент має давати низку офіційних обідів, а коштують такі обіди дуже немало. Якби я влаштувала три великі прийняття, то ті офіційні обіди можна було б із програми викреслити. Якщо мені пощастить переконати містера Лінкольна подивитися на це під таким самим кутом, то я неодмінно так і зроблю.
Гадаю, певна рація тут є, сказав президент. Обґрунтовуєш ти цю думку дуже добре. Що ж, як на мене, можемо зупинитися на прийняттях.
На цьому й постановили, а тоді провели приготування до першого прийняття.
Елізабет Кеклі, «За лаштунками, або Тридцять років у неволі і чотири роки у Білому домі».
Аболіціоністи веселощі у Білому домі критикували, і багато хто від участі у них відмовився. Бен Вейд, подейкували, свій жаль з цього приводу висловив доволі жорстко: «А президентові і місіс Лінкольн відомо, що в країнігромадянська війна? Містерові Вейду і його дружині це відомо, тому брати участь у бенкеті й танцях вони відмовляються».
Марґарет Ліч, «Ранкова зоря у Вашингтоні, 18601865».
Діти, Тед і Віллі, постійно отримували подарунки. Від одного маленького поні Віллі був у такому захваті, що хотів кататися на ньому щодня. Погода була мінлива, і тривале перебування просто неба призвело до важкої застуди, яка перейшла у лихоманку.
Кеклі, там само.
Увечері пятого числа Віллі палав у гарячці, а мати одягалася тим часом на бенкет. Дихати йому ставало дедалі важче. Вона зрозуміла, що у нього набряк легень, і злякалася.
Дороті Мізерв Кунгардт та Філіп Б.Кунгардт-мол., «Двадцять днів».
III
Прийняття [яке влаштували Лінкольни] критикували просто нищівно, проте всі важливі люди на нього таки прийшли.
Ліч, там само.
Через тисняву ясно побачити щось було неможливо; залишалося лише приголомшено просуватися вперед, начеб опинившись на справдешньому східному базарі, де мало не паморочилося в голові від розмаїтих духів, одеколонів та парфумів, а навколо знай миготіли всілякі віяла, перуки, капелюхи, скривлені у гримасі обличчя й роти, роззявлені у раптовому скрикускрику радості або й жаху, хтозна.
Марґарет Ґарретт, «Усе це я справді бачила: спогади про жахливі часи».
Що кілька ярдів стояли у вазах екзотичні квіти з президентської оранжереї.
Кунгардт і Кунгардт, там само.
Дипломатичний корпус збився у яскравий гурт: лорд Лайонс, мсьє Мерсьє, мсьє Стекль, мсьє фон Лімбурґ, сеньйор Тассара, граф Піпер, шевальє Бертінатті та інші.
Ліч, там само.
Східну кімнату освічували багатоярусні люстри, що висіли над килимами барви зеленавої морської піни.
Девід фон Дреле, «Сходження до величі».
У Блакитній кімнаті звучало водночас кілька мов: то європейці вшановували неабиякою увагою генерала МакДавелла, який говорив досконалою французькою.
Ліч, там само.
Представлені були, таке враження, кожна нація, кожна раса, кожне звання, кожен вік, кожен зріст і кожна товщина, кожен тембр голосу, кожна зачіска, кожна постава і кожен аромат; от наче веселка взяла й ожила, озвавшись нараз найрізноманітнішими говірками.
Ґарретт, там само.
Там були члени кабінету, сенатори, члени Палати представників, визначні громадяни та жінки-красуні майже з кожного штату. Армійських офіцерів рангу нижчого, ніж командир дивізіону, було небагато. Прийшли французькі принци, а також принц Фелікс Сальм-Сальм, прусський аристократ і кавалерійський офіцер, який служив при штабі генерала Бленкера
Ліч, там само.
той хвацький німець, Салюм-Салюм; брати Вітні (близнюки, яких і не розрізнити, от лише один носив еполети капітана, а іншийлейтенанта); посол Торн-Тулі; містер і місіс Фессенден; романістка Е. Д. Е. Н.Саутворт; Джордж Френсіс Трейн зі своєю чарівною дружиною («удвічі молодшою і вдвічі вищою» за чоловіка, стверджував популярний у ті часи дотеп).
Ґарретт, там само.
Кілька згорблених літніх добродіїв збилися у коло, понахиляли один до одного голови і завзято щось обговорювали; на тлі велетенської квіткової композиції їх можна було й не помітити. То були Абернаті, Севіл і Корддо кінця того року не доживе жоден. Неподалік стояли височенні й страшенно бліді сестри Кастен; вони скидалися на алебастрові квіткові тичинки, що тягнуться до світла, бо аж шиї повитягували, так їм кортіло підслухати ту розмову.
Джо Брант, «Цитадель Союзу: спогади і враження».
Об одинадцятій місіс Лінкольн за руку з президентом відкрила прийняття і провела гостей по Східній кімнаті.
Ліч, там само.
Ми ринули вперед, аж тут якийсь не знайомий мені чоловік продемонстрував новий танець під назвою «Веселий Джим». На прохання людей, які зібралися навколо, він під оплески затанцював іще раз.
Ґарретт, там само.
Коли зясувалося, що хтось зі слуг замкнув двері до зали для офіційних трапез, а ключ десь подівся, здійнялися неабиякі веселощі. «Я за те, щоб рухатися далі!» вигукнув хтось. «Просування вперед гальмує лише недолугість командування», відгукнувся ще хтось, мавпуючи промову, яка прозвучала недавно у Конгресі.
Ліч, там само.
Ось, спало мені на думку, оце і є недоладна людська спільнота, що під впливом свого бездарного колективного розсуду тягне тепер озброєну націю до епічної воєнної катастрофи, наслідки якої годі передбачити: обємний організм, який знай бездумно метається туди-сюди, праведністю й далекоглядністю наділений десь на рівні молодих і зелених ще цуценят.
З приватного листування Альберта Слоуна (з дозволу родини Слоунів).
Війні не виповнилося й року. Ми ще не знали, що це таке.
Е. Дж. Фрейм, «Бентежна юнь: молодість у роки Громадянської війни».
Коли ключ нарешті знайшли, і веселі гості заполонили залу, місіс Лінкольн мала всі підстави пишатися, адже трапеза їх там чекала достоту розкішна.
Ліч, там само.
Те приміщення було сорок футів завдовжки і тридцять футів завширшки; ніхто ще не ввійшов, а там, здавалося, вже було повно людутакі яскраві барви панували всередині.
Деніел Марк Епстейн, «Лінкольни: портрет подружжя».
Дорогі вина й інші напої текли річкою, а у велетенську японську чашу налили десять галонів пуншу з шампанського.
Ліч, там само.
Місіс Лінкольн скористалася послугами вельми поважного постачальника готових стравК.Геердта з Нью-Йорка. Ходили чутки, що обійшлося все це у понад десять тисяч доларів. Була врахована кожнісінька дрібничка: люстри прикрасили гірляндами з квітів, а столи для сервірування наїдків були оздоблені трояндовими пелюстками, що лежали на невеликих прямокутних дзеркальцях.
Брант, там само.
Свинська і надмірна демонстрація розкоші у воєнний час.
Слоун, там само.
Ельза не озивалася і тільки стискала мою руку. Десь так, думалося, розважалися у давнину наші предки. Яка щедрість! Які ж добрі наші любі господарі!
Пітерсен Вікетт, «Наша столиця у часі війни».
У їдальні стояв довгий стіл, а на ньомувеличезне дзеркало, де були викладені зацукровані солодощі різного кшталту й розміру. Найлегше було впізнати форт Самтер, військовий корабель, храм свободи, китайську пагоду, швейцарську хатинку
Кунгардт і Кунгардт, там само.
солодка копія храму, а навколобогиня Свободи, китайські пагоди, роги достатку, фонтани зі струменями з цукрових нитей та зірки
Стенлі Кіммел, «Вашингтон Лінкольна».
Вулики, де роїлися на вигляд ніби живі бджоли, були наповнені російською шарлоткою. На війну мяко натякав шолом з розмаяними перами, виготовленими з цукрових нитей. Славний сорокагарматний американський фрегат «Юніон» під усіма вітрилами підтримували херувими, загорнуті в зоряно-смугасті стяги
Ліч, там само.
Збоку на столику височів і цукровий форт Пікенс, оточений, позірно, барбетними гарматами, які насправді виявилися чимось придатнішим для їжічудово приготованими курячими ніжками