Айюмі, де ти літаєш? мякше запитала жінка, що стояла серед класу. Про що ми говорили з рештою учнів?
Японці не подобалося, коли її відволікали від роздумів. Процес взаємодії з інформаційним полем привертав її увагу більше, аніж решта всіх занять у житті. Ніякі хобі не могли порівнятися зі сприйняттям і засвоєнням неймовірної за обємом інформації, яка виявилася доступною для нового покоління землян.
Ви запитали учнів про класифікацію елементарних частинок! відкарбувала дівчинка.
Вчителька продовжувала дивитися на неї незадоволеним поглядом. Вона не могла зрозуміти: як Поколінню вдається зосереджувати увагу на декількох явищах водночас. Їй, звісно ж, розповіли свого часу про збільшені здібності людського мозку після переходу під час легендарної сутички з абсідеумами. Утім, ця інформація залишалася для більшості землян чимось фантастичним і недоступним для розуміння.
Так, цілком вірно. Не відволікайся! Отже, що утворює речовину?
Сусідка Айюмі за партою швидко підняла руку.
Так, Кетрін!
У нашій частині Всесвіту й узагалі адрони та лептони утворюють свідомість, промовила вона високим дитячим голосом.
Назви мені, будь ласка, який-небудь калібрувальний бозон.
Фотон! відповіла дівчинка.
Правильно! А гравітон належить до них?
Обличчя Кетрін зробилося напруженим.
Так обережно промовила вона.
Розумниця! похвалила її вчителька. Айюмі! Яку найголовнішу частинку ми забули назвати?
Евотон.
Розкажи нам про неї.
Елементарна частинка. Належить до калібрувальних бозонів, за допомоги яких здійснюється нещодавно відкритий людством новий тип взаємодії.
Не зовсім те, що я чекала від тебе почути, Айюмі!
Ботанка! почувся хлопячий голос із задніх рядів.
Він виявляється в розвитку свідомості! продовжувала вона, не відволікаючись. Евотони чинять безпосередній вплив на її концентрацію залежно від свого заряду.
Айюмі! Досить!
І звісно, евотонце носій інформаційного поля!
Я сказала, досить! прикрикнула вчителька. Я не хотіла знати, наскільки успішно ти засвоїла курс ораторського мистецтва. Досить мені зачитувати інформацію з вашого поля!
Воно таке ж наше, як і ваше! заперечила Кетрін.
Жінка поглянула на неї очима, сповненими ненависті.
Мовчати, поки тебе не запитають! закричала вона. А ти, вона показала на японку, якщо й далі продовжуватимеш зчитувати мені інформацію, не запамятовуючи її, виростеш безграмотною й неосвіченою!
Якщо я сприйняла інформаціютож і запамятала! обурено відповіла школярка.
Ти думаєш, я повірю твоїм казкам? Я теж можу прочитати вголос з книжки декілька слів, а наступного дня нічого не пригадаю!
Так у вас мозок інакше влаштований! Ваша короткочасна память досить слабка!
Класом прокотилася хвиля знущального сміху.
Вважаєш мене недорозвиненою, так? з обуренням промовила розлючена жінка. Вона підійшла ближче до дівчинки й уже замахнулася рукою для запотиличника, як раптом між Айюмі й учителькою зявилася Кетрін.
Це ще що таке?! Негайно сядь на місце! Інакше я все розповім твоїм батькам і поскаржуся керівникові!
Згідно із затвердженою Світовою Радою програмою зближення поколінь, ваша поведінка є неприпустимою! Візьміть себе в руки, будь ласка! Інакше я скаржитимуся моєму татові, який працює в Раді!
У приміщенні запала тиша, а в повітрі застигла напруга. Дзвінок, що прозвучав, не дав можливості відповісти жінці, яка, втім, ляснула японку й грізно подивилася на десятирічну Кетрін.
Діти вийшли з класу й відразу розділилися на дві групи. Ті, які складали нове Покоління, народжене після переходу людства на двадцять пятий рівень десять років тому, завжди трималися разом. Вони були обєктом прихованого презирства дітей, які хоч і були їхніми однолітками, але народилися раніше. Що вже й казати про дорослих.
Не звертай уваги, я все розповім нашому тату, звернулася Кетрін до своєї сестри, яку кілька років тому удочерили батьки американки.
Не варто, Кеті,з розумінням і вдячністю відповіла японка. Система не працює й дає збої. Ти ж сама бачиш, що ніякого зближення не відбувається.
Але ж язі старого покоління проникливо відказала Кетрін.
Таких, як ти, неймовірно мало. Он, глянь праворуч! Бачиш, як вони стоять і уїдливо шкіряться на нашу групу. Уявляю, що їм наговорили їхні батьки. А дорослі!.. Айюмі підняла руку й торкнула те місце, куди нещодавно вдарила вчителька.
Що, болить? розреготався хтось з хлопців, який проходив повз них.
Не твоя справа, довбню! нервово відповіла Кетрін. Абсідеумів на вас бракує!
Кеті! Облиш! заспокійливо попросила сестра. Не дай Боже, щоб вони повернулися!
Як ти? запитав хлопчик, що підійшов.
Дякую, Майкле. Дурня ще та!
Айюмі дбайливо дістала й передала йому якийсь зошит. Хлопчик узяв його й поглянув у бік дітей, що стояли навпроти.
Кумедно!
Що? запитала Кетрін.
Я відчуваю себе як homo sapiens, що стоїть перед afarensis Місіс Плез відпочиває!
Всі троє засміялися. З групи дітей навпроти вийшли троє найогрядніших хлопчаків, яким не сподобався їхній сміх, з відверто недоброзичливими намірами.
Що, чверть від ста, вам мало запотиличників дали? вороже запитав один з них.
Майкл зробив два кроки їм назустріч, перегородивши шлях до дівчаток. Найбільший хлопчак підійшов до Майкла впритул і грізно подивився йому в очі:
Що, чверть від ста, отримати хочеш, задрипанцю?
Інший хлопчисько підскочив до захисника і штовхнув його ногою ззаду. Майкл, не втримавши рівноваги, врізався у третього здорованя, який зі злісним сміхом відштовхнув його назад.
Почувши крики, із-за спин переляканих дівчаток вибігли декілька хлопчиків. Отримавши сильний запотиличник, Майкл скрикнув і мимохіть простягнув руки вперед, а його очі зажевріли червоним світлом. Нападники з жахом у очах і боягузливим виском пригнулися. Хлопчики, що підбігли, вчинили так само, як Майкл.
О боже! закричала місіс Керрінгтон, пробираючись крізь скупчення дітей. Майкле, опусти руки, милий! вона нагнулася й обійняла його. Сяйливі очі згасли.
Місіс Керрінгтон, він хотів евотонувати нас! заскиглили школярі, випроставшись.
І правильно! втрутилася Кетрін. Жаль, що не вийшло!
Кеті! Замовкни! Тримай себе в руках! А ви, шибеники, зайдете після уроків до мене в кабінет!
Але місіс Керрінгтон.
Без «але»! Розійтися всім! І ви теж, захисники! строго звернулася вона до хлопчиків, що підбігли на допомогу. Майкле, евотонуванняне жарти! Адже ти повинен це розуміти, як ніхто інший.
Пробачте мене, будь ласка, винувато вибачився школяр.
І я муситиму повідомити про цей інцидент вашим батькам! строго звернулася вона до дітей.
* * *
Надвечіря. Сонце відсвічувало на лакованому столику жовтими відблисками, характерними для другої половини дня. На небі ані хмаринки. Теплий вітерець кружляв у химерному танку тополиний пух. Небосхил раз по раз розтинали антиграви, які трималися відносно невеликої висоти. Проте звідси, з антигравітаційної платформи замість звичного стільця, здавалося, що ці нові для землян транспортні засоби літають набагато вище.
Чашку еспрессо, будь ласка, попросив чоловік років сорока, що сидів за столиком, в офіціантки, яка підійшла до нього. Він викликав голограму свого Помічника й поглянув на годинник. Потім подумки відкрив останнє зведення новинних заголовків з невеликими коментарями під ними. Один з них інформував, що в Китаї знову було здійснено теракт у центрі великого міста. Вибух забрав життя кількох десятків людей. Він відкрив відео й, спершись рукою на підборіддя, з обуренням проглянув відображені камерами декілька секунд. Потім він прочитав наступну новину про те, що Обєднані збройні сили Світової Ради готові до відповіді на здійснені радикалами злочини.
Олександре, здрастуйте! гаряче звернувся до нього чоловік такого ж віку.
Петре! жваво відреагував його співрозмовник, піднявшись і міцно обійнявши свого друга. Здрастуйте! Я тебе не бачив уже декілька років!