«Вийшло»?!
Ти поводишся, як дитина. А на «Промені» ми не можемо дозволити собі довгого дитинства. Зрозумій: важливе не довге життя, а наповнене й осмислене. Ми несемо цивілізацію
Ліза відступила й знову вищирила зуби:
Ваша цивілізація лайно.
Тобі буде соромно за твої слова.
Батько прагнув побачити Прибуття! Він у це вірив! Ах, ти забула сказати йому, що він умре, не доживши до пятдесяти? А інші кванти вони знали? Чи їм теж забули сказати перед вилітом?! Тварюки, маніпулятори! І ви називаєте це «цивілізацією»?!
Ти не можеш так говорити! Марія вперше підвищила голос.
Ще й як можу! А я ж слухала, розвісивши вуха ми першовідкривачі, ми вчені Та ми стадо піддослідних тварин! Ви з самого народження нам брехали! Ти брехала! Так от, я тобі клянуся, Маріє, «Промінь» не долетить до мети. Коли ви всі здохнете
Закрий рота!
Ага, ти теж не залізна?! То кричи! Плач! Не буде справи твого життя, я подбаю, щоб вона здохла! А ти живи з цим, скільки тобі там залишилося!
І вона рвонула до виходу. На самому порозі її наздогнав безпорадний звук, так не схожий на звичайний Маріїн голос:
Дівчинко, але
Ліза вийшла, а двері захряснулись у неї за спиною.
ДЕНИС
Промінь
Голограма виникла над столом, як примара. Денис прокашлявся.
Поясни нам, як це робити, взагалі. Технічно.
Пояснюю, доброзичливо сказала машина. Для того, щоб впливати на пасажирів «Променя», ви повинні сформулювати завдання й вибрати спосіб розвязання. Наприклад, завдання «Збільшити споживання вітаміну C всіма неповнолітніми» розвязується автоматично: штучний інтелект додає в раціон відповідні продукти. Завдання «Повідомити пасажира А, що його дружина зраджує його з пасажиром Б» вимагає творчого підходу: експериментаторові слід продумати, коли, як і на якому носії пасажир А одержить інформацію. Якщо це текстове повідомлення, то експериментаторові слід написати текст, штучний інтелект помістить його на термінал пасажира, або в соціальну мережу корабля, або на стінну панель, у стилі «ретро», написане від руки. У момент впливу час в офісі й на кораблі синхронізується, вікно синхронного часу може тривати від секунди до десяти хвилин. Вам зрозуміло чи продовжувати пояснення?
Продовжити, сказав Славік, і одночасно Денис вигукнув:
Зрозуміло!
Що тобі зрозуміло?! гаркнув Славік. Мені особисто ні хріна солоного не зрозуміло, не лізь, вискочка, посидь уже спокійно
Послухайте мене, сказав Денис благально. Я знаю, що треба зробити. Я знаю, як. Чесне слово, я знаю.
«ПРОМІНЬ». ЛІЗА
У батьковій кімнаті пахло його шкірою, одеколоном, старою кавою. Ліза потопталась на порозі, зайшла. Опустилася на коліна перед ліжком і поклала голову на подушку.
Тату, я не розумію. Де ти? Це ненормально. Я не вірю. Вони спалили твоє тіло, запаяли попіл в ампулу Але я не розумію. Я не можу відкрити цей люк у мене в голові. Де ти? Подай знак. Не ховайся. Де ти?!
Лізо
Вона ривком обернулася. Екран напроти ліжка світився, Максим дивився на неї, зчепивши пальці. Він так робив, коли нервувався.
Тату, де ти?!
Усе добре. Я на Землі. Усі ми, з першого покоління, хто був на «Промені», зробили свою роботу й вернулися на Землю. Ми поїдемо подорожувати Тут величезний океан! І справжнє сонце!
Але ти не вмер?!
На «Промені» я вмер. Зате тепер я на Землі, тут добре. Не бійся за мене. Не сумуй. Коли ти зробиш свою роботу, і вмреш на «Промені», ти будеш з нами, ми разом поїдемо в кругосвітнє плавання. Ти, я, мама, всі друзі
Але можна я вмру прямо зараз?!
Максимове лице на екрані завмерло.
Лізо, сказав він пошепки. На Землю потрапляє тільки той, хто зробив свою роботу. Хто вбє себе завчасно ніколи, ніколи не побачить Землі. Він умре назавжди. Він кружлятиме мерзлою гидотою на забутій орбіті. Прошу тебе, памятай про це і всім розкажи!
Ліза приклала долоню до екрана. Притулилася лобом до батькового лиця по той бік звязку.
Ти впораєшся! сказав Максим. Ми ще зустрінемося! Люблю тебе, донечко. Я хотів би завжди
Екран моргнув і згас.
ДЕНИС
Він звалився в крісло, відчуваючи, що й футболка, і штани промокли від холодного поту. У кутку кімнати стоп-кадром висіла голограма: дівчина притулилася лицем до великого екрана, сивий чоловік з екрана тягнеться до неї, наче крізь скло
Голограма зникла. Славік витріщався на те місце, де вона щойно була:
Оце так? Це вплив? Живе кіно, чотири-де. Охрініти. Що це ми бачили?
Інші довго мовчали.
Нічого собі дівчинку торкнуло, нарешті промимрила Марго.
Я попрошу, сухо заговорила Еллі, памятати, що це симуляція. Дівчинки немає, нікого не «торкнуло», виконується програма, от і все. А ми дивимося кінце чотири-де, як Славік сказав
Хтось дивиться, так само під ніс промимрила Марго. А хтось у ньому грає
Вона подивилася на Дениса, той відвернувся. Дотягся до пляшки з водою, скрутив кришку, наче голову, і вилив у горло відразу цілу склянку. Слова «Люблю тебе, донечко» грудкою стояли в нього у горлі. Це він написав текст для «примари» на екрані. Це він озвучив роль мертвого чоловіка на імя Максим. Тепер його нудило цим текстом.
Денисе! Еллі встала, підійшла до нього, схрестила руки на грудях, як екзаменатор. Ти мене чуєш? Перестань гратися з ними в татуся! Їм нахрін не потрібна твоя емпатія, ти великий хлопчик!
Дивися! Дивись-дивись! Славік повернувся до екрана. Оживилися, пупси!
Червоний графік, що ілюстрував «щастя», зрушився з нульової позначки й повільно поповз угору.
Вдалося! Славік підстрибнув з грацією слоненяти, аж підлога здригнулася. А що там у них сталося?
Дівчинка побачила привид батька, поблажливо пояснила Еллі, пішла до інших дітей і підлітків, а в неї великий авторитет І розповіла, що оплакувати батьків не треба, і смерті боятися не треба, тому що в майбутньому в них нова зустріч, Земля, навколосвітня подорож І в них зявився сенс життя: скоріше виконати своє завдання й звалити на канікули.
От зараза! емоційно сказав Славік. Хто б мені таке запропонував я б не відмовився Він з новим інтересом подивився на Дениса. А ти молодець, виявляється пацан!
Він ляснув Дениса по спині, і в того задзвеніли всі нутрощі.
Не роби так більше, буркнув Денис.
Добре-добре, тобі треба підкачатися, бо сама шкура й кістки. Ходімо ввечері в качалку, за тридцять днів пройдеш курс молодого бійця, у мене ж друга спеціальність тренер
Рівень щастя на екрані доповз до сорока відсотків. Осмисленість, що коливалася біля шістдесяти, теж почала рости: малолітки зрозуміли, навіщо вони тут. Пекельний емоційний шантаж, подумав Денис.
Непогано, Марго не відривала погляд від свого смартфона. При всьому цьому вони продовжують умирати Залишилося чотириста сімдесят три людини на борту.
Мруть і сміються, Славік підморгнув Денису. Але ти прикольний такий, з серйозною пикою, «Мала, я твій татко!»
Денис устав, перевів дух і щосили садонув його кулаком у щелепу. Влучив вдало, Славік від несподіванки трохи не впав. Сили удару не вистачило, щоб його завалити, але щоб розлютити, було досить. Славік заревів і дав здачі, раз і вдруге, і
* * *
У тебе в голові мізки чи лайно, га, Славік?!
А я тут при чому! Ви ж самі все бачили!
Ви в різних вагових категоріях! Ти йому щелепу зламав!
Не зламав, хрипко сказав Денис. Фігня.
Кров лилася на підлогу й на сорочку. Марлевий пакет, знайдений в аптечці, майже одразу просочився наскрізь. Денис, притримуючи його біля носа однієї рукою, вивалив вміст аптечки на стіл: спирт, нашатир, джгут, знеболювальне, ще якісь тюбики й таблетки.
Він почувався незрівнянно краще. І цей біль, і розпухлі губи, і кров з носа, й іскри з очей чудово. Смак крові вимив з його рота спогад про фальшиві слова, сказані дівчині від імені її мертвого батька.
Кров текла, не збираючись зупинятися.
Ненормальний, бурмотів Славік, потираючи кісточки. Ненормальний психопат! Ти б ще під самоскид кинувся! Ну, якого хріна, га?! Він мене в табло, а я ще й винний!