Його сповнила легка заспокійлива музика. Хоч то й було щось дуже знайоме, з його часів, він не міг її упізнати. Перед очима зібралася імла, що розійшлася, коли він рушив до неї.
Так, він ішов! Ілюзія була бездоганно переконливавін відчував землю під ногами, а що музика стихла, то чув, як легенький вітерець шумить у високих деревах, які ніби оточували його з усіх боків. Він упізнав у них каліфорнійські мамонтові дерева і побажав їм і досі існувати в реальності, десь на Землі, як він сподівався.
Він ішов прудким крокомнадто швидко для комфортної прогулянки, ніби час був трохи пришвидшений, щоб подолати якомога більшу відстань. Але він не усвідомлював жодного зусилля зі свого боку, а почувався гостем у чийомусь тілі. Це відчуття посилювалося тим, що він не мав жодного контролю над своїми рухами. Коли він намагався зупинитися або змінити напрям, нічого не відбувалося. Він їхав пасажиром.
Його це не турбувало, адже він насолоджувався новою вправоюі легко зрозумів, як до неї можна призвичаїтися. «Машини снів», які передбачали науковці його сторіччя, часто з острахом, тепер стали частиною повсякденного життя. Пул замислився над тим, як людство спромоглося вижити: йому сказали, що значна його частина таки не спромоглася. Мільйони спалили собі мозок і випали з життя.
Звісно, він буде невразливий до таких спокус! І використовуватиме цей чудесний інструмент для того, щоб більше дізнатися про світ четвертого тисячоліття й за хвилини набути нових навичок, які інакше довелося б здобувати роками. Утім, він міг би коли-не-коли використовувати нейрошолом просто для розваги
Він вийшов до краю лісу й тепер дивився через широку річку. Він увійшов до неї без вагань і зовсім не відчув тривоги, коли вода піднялася вище голови. Було трохи дивно, що він і далі міг нормально дихати, але його більше вразило те, що він і надалі прекрасно все бачив у середовищі, в якому просте людське око не могло сфокусуватися. Він міг би полічити всі лусочки на дивовижній форелі, що пропливла повз нього, вочевидь, не маючи гадки про дивного чужака
А тоді русалка Йому завжди хотілося побачити їх, але він вважав їх скоріше морськими створіннями. Вочевидь, вони іноді запливали вгору течією, як лососі, для продовження роду? Вона зникла раніше, ніж він устиг її розпитати, щоб підтвердити або спростувати цю революційну теорію.
Річка закінчувалася напівпрозорою стіною. Він пройшов крізь неї і ступив на поверхню пустелі, під палюче сонце. Жар неприємно припікав, але він усе одно міг дивитися прямо в люте полуденне полумя. Він навіть з неприродною ясністю бачив коло одного краю архіпелаг сонячних плям. І оце точно було неможливовін також бачив примарну розкіш корони, абсолютно невидної, крім повних затемнень, що простяглася в обидва боки від сонця лебединими крилами.
Тоді все потемнішало, повернулася та сама музика, а з неюблагословенна прохолода знайомого номера. Він розплющив очі (чи були вони заплющені?) й побачив, що нетерпляча публіка чекає на його реакцію.
Дивовижно, майже побожно видихнув він. Дещо з цього здавалося гм, справжнішим за справжнє!
Тоді його почала поривати інженерська цікавість, що й без того ніколи глибоко не ховалася.
Навіть таке коротке демо мало вміщувати неймовірний обсяг інформації. Як вона зберігається?
У цих пластинкахтаких самих, які використовує ваша аудіовізуальна система, тільки куди місткіших.
Нейромайстер простягнув Пулові маленький квадратик, вочевидь, скляний і вкритий з одного боку сріблом. Він був майже такого ж розміру, як компютерні дискети його юності, але удвічі товщий. Пул кілька разів перевернув його, намагаючись видивитися щось у прозорому предметі, і побачив лише веселкові виблиски.
Він усвідомив, що тримав у руках кінцевий продукт понад тисячі років розвитку електрооптичної технології, як і інших технологій, що в його еру ще не народилися. Його не дивувало, що на вигляд квадратик сильно скидався на пристрій, який він колись знав. Для більшості звичайних предметів повсякденного життя існували зручні форми й розміридля ножів, виделок, ручних інструментів, меблів і знімної компютерної памяті.
Яка в нього місткість? спитав він. У мої часи ми з такими розмірами підійшли до терабайтів. Я впевнений, що ви впоралися набагато краще.
Не так, як можна уявитизвісно, існують межі, встановлені самою будовою матерії. До речі, терабайтце скільки? Боюся, що я забув.
Яка ганьба! Кіло, мега, гіга, тера це десять у дванадцятому степені байтів. Далі петабайтдесять у пятнадцятому, далі я не заходив.
Десь тут починаємося ми. Цього досить, щоб записати все, що може відчути людина за повне життя.
То була приголомшлива концепція, але не така несподівана. Кілограм желе всередині людського черепа був не набагато більший за пластинку, що Пул тримав у руці, і він не міг бути ефективнішим засобом збереження інформації, адже мав ще стільки інших функцій.
І це ще не все, продовжував нейромайстер. Трохи стиснувши дані, можна записати сюди не тільки спогади, а й саму особу.
І знову відтворити їх?
Аякже. Для нанозбирачів це доволі проста робота.
«Так я й гадав, подумав собі Пул, але ніколи не вірив у це».
У його сторіччі здавалося дивовижним мати весь життєвий доробок великого митця на одному маленькому диску. А тепер такий самий за розміром предмет міг нести на собі й самого митця.
Розділ 7. Дебрифінг
Мені дуже приємно дізнатися, сказав Пул, що минуло стільки століть, а Смітсонівський музей і досі існує.
Ви, певно, не впізнали б його, сказав відвідувач, який представився доктором Алістером Кімом, директором напряму астронавтики. Особливо тому, що він тепер розкиданий по всій Сонячній системі: головні колекції поза Землею зібрані на Марсі й Місяці, а ще безліч експонатів, що належать нам за законом, і досі прямують до зірок. Колись ми наздоженемо їх і повернемо додому. Ми особливо не можемо дочекатися повернення до наших рук «Піонера-10»першого створеного людиною обєкта, що покинув Сонячну систему.
Гадаю, що і я був на межі цього досягнення, коли мене помітили.
На щастя для васі для нас. Ви можете пролити світло на стільки всього, що ми й не знаємо.
По правді, я в цьому сумніваюся, але зроблю все, що зможу. Я не памятаю нічогісінько після того, як на мене налетіла некерована капсула. Хоч мені й важко в це повірити, мені сказали, що в цьому був винен Еал.
Це правда, але історія доволі заплутана. Усе, що ми змогли встановити, міститься на цьому записі тут десь двадцять годин, але ви, певно, зможете промотати більшу частину.
Звісно, ви знаєте, що Дейв Боумен вийшов у капсулі 2, щоб вас урятувати, але потім опинився заблокованим зовні корабля, бо Еал відмовився відчиняти двері шлюзу.
Заради Бога, чому?
Доктор Кім трохи скривився. Це не вперше Пул помітив таку реакцію.
(«Треба стежити за язиком, подумав він. Слово «Бог» у цій культурі, здається, стало непристойнимтреба розпитати про це Індру».)
В інструкціях Еала виявилася значна помилка програмуванняйому був наданий контроль за певними аспектами місії, про які не знали ви з Боуменом, це все є в записі
Хай там як, він також вимкнув системи підтримки життя трьох гібернавтів, першого екіпажа, і Боуменові довелося випустити за борт і їхні тіла.
(«То ми з Дейвом були другим екіпажемцього я теж не знав»)
Що з ними сталося? спитав Пул. Їх не можна було врятувати, як мене?
Боюся, що ні. Звісно, ми розглядали це. Боумен випустив їх через кілька годин після того, як відібрав контроль в Еала, тож їхні орбіти трохи відрізнялися від вашої. Якраз на стільки, що вони згоріли на Юпітері, а ви проскочили повз нього й дістали гравітаційне прискорення, яке ще через кілька тисяч років занесло б вас до Туманності Оріона
Керуючи всім вручнусправді неймовірна робота! Боумен спромігся вивести «Діскавері» на орбіту навколо Юпітера. Там він натрапив на те, що друга експедиція назвала Старшим братом, на такого собі близнюка Моноліту з Тихо, але в сотні разів більшого.
Там ми його і втратили. Він покинув «Діскавері» в тій капсулі, що лишилася, і зійшовся зі Старшим братом. Його останні слова переслідують нас от уже майже тисячу років: «О Деусе, він повен зірок!»