До складу Комітету також включаються інші представники державних органів, Адміністрації Президента України, наукових та науково-дослідних установ, громадських організацій. При цьому чисельність представників громадських організацій має становити не менше однієї п'ятої від складу Комітету».
У зв'язку з цим абзац четвертий вважати абзацом шостим;
2) підпункт 3 пункту 9 викласти в такій редакції:
«3) координує роботу робочих груп Комітету стосовно евакуації цивільного населення з проблемних зон, затверджує плани діяльності і персональний склад таких груп (у разі їх утворення) виходячи з катастрофічного положення на кордоні з Російською Федерацією»;
3) пункт 13 викласти в такій редакції:
«13. Рішення Комітету в разі необхідності реалізуються шляхом видання актів Президента України, надання Президентом України доручень, внесення на розгляд Верховної Ради України відповідних законопроектів у встановленому порядку, а також наказами міністра оборони та голови Служби безпеки, у разі загибелі їхкерівництвом на місцях з пріоритетним положенням армійських частин та армійської субординації відповідно»;
4) пункт 14 доповнити абзацами такого змісту:
«Цивільне населення евакуюється у західні регіони країни за участю всіх наявних транспортних засобів та комунікаціїне пізніше 1 травня 2016 року. Виконання цього положення покладається на ЗСУ та СБУ.
Цивільне населення проходить обовязковий санітарно-епідеміологічний контроль, у разі позитивного результату якого цивільна особа негайно має бути ліквідована на місці без відповідного наказу.
Цивільні особи повністю підпорядковуються командирам армійських частин на місцях, до їх відома має бути доведено необхідність забрати з собою тільки їжу та верхній одяг (на собі).
Разом з тим на армійські підрозділи ескорту та охорони покладені й надалі обовязки негайного знищення усіх без виключення повітряних та наземних пересувних засобів, людських груп та груп і одиночних людиноподібних істот з боку охопленої смертельною епідемією Російської Федерації».
2. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.
Президент України Юлія ТИМОШЕНКО
12 квітня 2016 року
7. [from dusk till dawn]
Вони зявляються зі спаданням сутінок. Виповзають зі своїх моторошних схованок сотнями і тисячами.
Країну паралізовано, транспортні сполучення не функціонують, а перелякані армійські частини, рятуючи свої шкури, відкривають вогонь по будь-якій групі беззахисних людей, по будь-якому рухові в передвечірній імлі.
Процвітає грабіж та розбій на дорогах. Кожен рятується, як може, а армія, що покликана нібито нас захищати, стрімко сама перетворюється на справдешнє стихійне лихо, адже все ще має на озброєнні найрезультативніші механізми вбивства собі подібних.
Ці люди навчені стріляти, і вони стріляють.
Стріляють по своїх беззбройних співгромадянахчоловіках, жінках та навіть дітях. Я особисто була свідком цинічного розстрілу молодої сімї на одному з пропускних пунктіву молодої жінки був, либонь, грип чи звичайна застуда, солдати (зовсім юні хлопчаки) довго світили їй в очі ліхтарем; вона сахалась, а вони питали, чому в неї запалені очі. Потім її чоловік не витримав та почав кричати на солдатів. Ті виштовхали сімю з машини і повели до залізничного насипузвідти донеслась пара коротких черг.
Мені було дуже страшно, але я потай вибралась із намету санітарної служби і хащами пробралась до насипу за ним валялись людські тіла, декілька десятків людських тіл валялось уздовж насипу.
Я скамяніла. Мені було відомо, що ці трупи далеко не всі є жертвами розстрілівзалізниця функціонувала, і трупи викидали під укіс під час проходження рухомого складу. Я це знала, але все одно була шокована і, мов паралізована, визирала з-за колії в нічна цей жахаючий жертовник нової епохи: розкидані людські тіла під залізничною лінією серед запущеного житнього поля.
Але, як виявилосьце ще не весь шок, який я мала пережити в цю ніч.
Сутінки ж бо тільки спали, і невдовзі я помітила краєм ока якийсь незрозумілий рух у житі. Потім із жита й бурянів, хитаючись, вийшла ця істота. Здається, це була зовсім юна дівчина (можливо, мені здалосяя не знаю), схожа на школярку. На ній була брудна, подекуди обірвана одіж, здається, схожа на звичайний спортивний костюм. Вогні прожекторів били недалеко од будки караулу, і мені було видно.
Довге волосся дівчини було розпатлане і якесь засмальцьованезакривало більшу частину лиця. Вона ніби принюхувалась, а потім стала на коліна коло одного з трупів (з більш свіжих, як я зрозуміла) і впялась у його шию, як звір. Вона впялась у його шию зубами, і я навіть почула через хвилю тягучий звук смоктання.
Вона пила кров із трупа, стоячи на колінах, а я дивилась на це з-за насипу, як скамяніла.
Але раптово залунала сирена, і прожектор розрізав морок ночіосвітив трупи в полі й дівчину. Вона підняла голову, і я побачила її мертвенно-бліде лице, заляпане в свіжу кров, що стікала з губ на підборіддя і шию; з-під губ стирчали ікла.
Тут же почулись панічні крики солдатів: «Жнець! Жнець! Справа за насипом відкрити вогонь, відділеннювідкрити вогонь!..» Вони почали стріляти без ладу і неприцільно, волали дико щось на зразок: «Цілься в голову!.. Не мантуль Бий прицільно в голову!..»
Коли ж одна з черг пройшла по землі коло дівчини, то ця дивна істота злетіла вгору і, стрімко пролетівши над насипом, зникла за тополиною посадкою позаду нас.
Наша частина стояла на вухах до світанку, але більше гостей не було.
Це перший раз, коли я їх бачила так близько, але взагалі я їх бачила багато. Луганськ кишить ними, ми евакуйовувались звідти в авральному темпі, а вони вже ширяли над нашими головамиміж блоків багатоповерхівок у житлових масивах і над потягами, в які ми грузились. І потім вони ще довго летіли за нашим ешелоном, а військові стріляли по них та й просто так у небо.
Дивно, як вони можуть літатице ж ніби суперечить законам фізики? Проте говорять же про якісь невідомі науці поля
Ми знаємо, що ці люди мертві. Вони заражаються, а потім помирають. А потім воскресають, і порятунку від них тоді вже немає.
Вони дуже сильні й дуже швидкі, вони стрімко літають, чи то паклевітують.
Те, чого вони бояться, це сонячне світло, а те, чого понад усе жадаютьце ваша кров.
Вони впються у ваші судини своїми гострими іклами і випють її, якщо ви не сховаєтесь.
У Луганську під час евакуації вони нападали на натовп, але мені пощастиломене не зачепили. Їх дуже важко вбити, але вдень вони ховаються, вденьбільш-менш безпечно. Вдень більш-менш безпечно, але від заходу до світанку на дорогах, у містах, ба навіть у зовсім малих містечках і селах розпочинається криваве гульбищемерці нападають на живих, аби пити їхню кров, і якщо вас вкусять, ви самі станете живим мерцем.
І так гине наша цивілізація.
Геть несподівано, неочікуваноне від ядерної зими чи продовольчої кризи, а від невідомої епідемії, що, як тепер кажуть, крилась у наших генах від самого початку літ.
З особистого блогу
лауреата Пуліцерівської премії 2013 року
8. /Врятуйте наші душі/
(з форуму на сайті державної організації «Комітет національного порятунку»)
Alisa
(help!\\)
Реєстрація: 01.02.2016
Повідомлень: 8
Люди, відгукнітьсяті, кому вдалося залишити Полтаву. Як ви виходили з міста?
Нас 52 чоловіки в будівлі торгово-розважального центру «Київ» по вулиці Зеньківській (ми забарикадувались на пятому поверсі). Ми з великими труднощами здержуємоськожну ніч ці істоти нападають на будівлюбють вікна і намагаються пролізти. У будівлі ще є їжа, але, боюсь, ми не протримаємось довго, адже їх усе більше і більшекожну ніч їх приходить усе більше.
Армія уже давно покинула містотут геть нікого не видно по окрузі.
Людиз нас половина не місцевих, ми не знаємо область, не дуже добре знаємо навіть Полтавський район з найближчими околицями, тому, якщо хтось вибирався з міста нещодавноскажіть, якою дорогою нам рухатись, де безпечніше?
Можливо, хтось ще залишився в містідавайте обєднаємось і будемо вибиратися разом.