А там, де не мілко і вода чистатам паша, і там скотина змісила глину і мул, і пройти ніяк, і сісти ніде, і коровячий та гусячий гид минати треба. І вода майже стояча, а через тепявок до гибелі.
І комарня, і оводи Ну, припустімо, цього добра і на Сейму вдосталь, це Соля, звичайно, перегнула.
Але за рештувидить бог, що так і є.
Крім цьогоде ставити намети? На березі? Це виключено. По-перше, як уже було сказанона березі паша, і корів, хоч їх там і лишилось десятка зо два, ганяють на ту пашу кожен день. Далі в поле дуже позаростало, так що не пролізеш, не кажучи того, що там торфовища, і можна провалитись, як там повигорало (а може, й нині горить, липень-бо, спекота), не кажучи, що там місцями досі болото непролазне. От. Ближче до села намети ставити? Хе Та хто ж тобі їх там дасть лаштувати, як там скрізь людське сіно? Ви, значить, міські шибеники, наркомани і неформали, понапиваєтесь, чи обкуритесь, чи обколетесь, зачнете здуру серед ночі ватру палити, і хай горить до самих городів, так виходить? Ну, скажімо, пики їхній ватазі, може, ніхто чистити й не явитьсяпобоїться (молоді бо в селі майже не лишилось), а міліцію викличуть дуже навіть просто. Треба нам такі проблеми? Ото ж що не треба.
І де ж тоді, питається, ночувати? У старій Солиній хаті, як пропонував ото Руслан та решта? То вони, сердеги, не бачили тої хати А то б примовкли трошки, еге ж. Та й хіба сама лиш тільки хата? А через двір пройти? Ворота, либонь, давно впали (або хто вкрав, хочанавряд) або ж похились на хвіртку, так що хіба перелазь, а зарості ж, зарості! Вони з батьками півтора року тому їздили, еге жпредки думали, чи може город посадити, і ніби як під дачу. Фазенда! сміялась із них Соля. Куди там дача, батько потім сказав, що хіба підпалити та й забути за те. Та там, чого доброго, в тій хаті стеля впаде з дня на день і сих туристів нещасних привалить, в хліві он щось таке вже й робилосьтріщина пішла. А в самих будовах та в дворігеть нічого нема, батьки ще тоді вигребли все чисто, а якби що й забули, так знайдуться охочі за ці рокихіба ж ні?
Та й чим там тоді всі вихідні займатись? На табір той дивитись покинутий (чогось всім її одногрупникам дався той табір нещасний), а чи блудити по селу і витріщатись на пенсіонерів та алкашню місцеву, агатеж мені забава. Купатись ото тільки? Та ще пак хлопці збирались порибалитиде там вони будуть, придурки, рибалитипонапиваються скоріш і дурітимуть, або роздушать булік і будуть тоді місяць по всьому місту галдіти, як вони в Сулимах план хапали. Ну нема умане вставиш.
І взагалі не хотілось Солі, щоб вони бачили хату, і двір, і вуличку її дитинства. Ні на що там нині дивитисьодна пустка скорботна та тлін. Та й дитинства того наче не було.
4
Ну то як?
Внадився той Руслан, наче не перед добром.
Соля зітхнула і прилаштувала до корпусу останній контакт транзистора, передала Оленціта складала їх рядами в щось на кшталт коробочки для подальшого спаювання. Солі не був до кінця зрозумілий повний цикл виготовлення даних приладів у тутешніх цехах, хоч вона вже майже й закінчила факультет електроніки. Проте нині вони працювали в збиральному цеху, і тут все було більш-менш ясно: Юля сортувала деталі приладуконтакти до контактів, корпус до корпусу, видобуваючи їх з пакунка, потім Соля збирала прилад, а Оленка вставляла в ту продовгувату штуку.
Взагалі ця їх практикаце якийсь суцільний фарс, і це Солю бісило. Їх по документах усіх призначили помічниками начальника цеху! Причому їхнього профільного. А працювали вони по прибутті на завод в якості «принеси-подай» де тільки завгодно, в основномув металістів. Інколи доводилось навіть тягати на собі не надто легку арматуру з числа шахтного обладнання! Одна була розрадацехи там великі і дуже легко можна де-небуть загубитись ненароком. І ще вони інколи катались на візочках-підйомниках, немов на самокатах.
Сьогодні ж оце при прибутті за прохідну їх, трьох дівчат, перехопили жіночки з їхнього профільного відділення підприємства і забрали до себе допомагати. А це приперся Руслан (видно, злиндив од металістівяк же ще) і нумо про той пікнік, чи турпохід, чи як його це назвати. І в їдальні на перерві, напевне ж, знову всі будуть про се тептеліти.
А она большая? Ну деревенька эта А? Юля копирсалась у пакунку з деталями.
Вона була кримчанка, з Джанкоя. Невисока миловидна дівчинка. Круглолиця, з густим каштановим волоссям і великими зеленими очима, добродушна, вона була улюбленицею всієї групи, але людей, що її знали мало, часто дратувала притаманна їй неуважність. Дівчина була вся в собі, і часто починала щось перепитувати, коли розмова вже давно закінчилась, або забувала якісь елементарні речі. У Конотопі жила Юлина бабуся по батьку, і ніхто до ладу не знав, чого її відправили навчатися в цей задрипаний райцентр. Питати було якось не дуже зручно, а хто й питав, то отримував не надто чітку відповідь. Чутки ходили різнідехто навіть казав, що в Криму Юля була наркоманкою і лікувалась. І нібито батьки відправили її сюди, аби ізолювати від тамтешньої широманської компахи. В це важко було повіритив усякому Солі. Тобтоякщо обоє Юлиних батьків не зуміли контролювати її вдома, то тут з нею мали вправитися сама сімдесятилітня Юлина бабця? Як на Солюабсурд. Але, може, в цьому й є якийсь сенс.
Якось Соля ходила разом з Юлею в автошколувчились на права. І от тоді вони проходили медкомісію, теж разом, і Соля мимохідь бачила крізь розчинені двері кабінету, як при здачі крові з вени медсестра довго бурчала на Юлю, а тоді стала забирати з кисті. А не з ліктя, як то зазвичай буває. Хочамало там що це могло значити
Юля чудово розуміла українську, але не говорила на ній досі добренавіть після майже трьох років навчання тут.
Та яка вона там велика роздратовано почала Соля.
Так то ж іще краще! перебив її той придурок Руслан. Тиша, природа, романтика Дівчата, ви чого?
І жартівливо обійняв їх з Юлею.
Одчепись! відштовхнула його Соля, а Юля тільки байдуже пирхнула.
Заночувати по суті ніде, а дорога Соломія знов почала заводитись, як і вранці в заводській їдальні.Ти подумав, яка там дорога? Грунтова, розбита Ледь не через саме болото. Ото застрянемо там до ночібудеш знати!
Та може ж, якось проїдемо то вже Єгор.
Соля й не помітила, як вони з Сашком ввійшли в кімнату, і одразу якось знітилась. Ну якщо й Єгор хоче
Єгор був музикант-самоучка і співав щось таке до біса альтернативне в самодіяльному групешнику, що збирався на репетиції в актовому залі їхнього технікуму. А ще Єгор подобався Солі з самого першого курсу. Вони навіть типу потоваришували, але далі того не дійшло. Вона часто ходила на їхні репетиції і сиділа сама в тьмі актового залу, а вони відривались на сценівона плескала в долоні і казала щось середньої тупості підбадьорливе, а потім Єгор зазвичай проводжав її додому. Одного разу навіть запросив на щось на кшталт жартівливого побачення. Ну як запросивСоля його непомітно сама до того підвела. Вони обоє тоді якраз були типу як вільні.
За це треба сказати окремо. Єгор подобався Солі, а Солю скоріше за все вважав просто «хорошою дівчиною». Він зустрічався з молодою викладачкою їхнього ВУЗу. Ну як молодоюце дивлячись для кого молодою. Вона була старша за Єгора майже на десять років Йому нині було 19, а їй 29Соля навмисне взнавала точно. Ну і зустрічались вони Словом, Соля вважала, що Світлана Дмитрівна з нього вірьовки плетеі всі стосунки. У них часто бували скандали, він жив то в неї, то вдома, то десь у друзів, то взагалів товаришів у гуртожитку. Бував добряче напідпитку після тих скандалів. Він їй, бувало, трохи де про що жалівся, але не детально, звичайно.
І от тоді вона якраз сама порвала зі своїм старшокурсником, дебільний був роман, їй-бо Словом, порвала, а він в черговий раз пішов від своєї відьми і запросив Соломію в кафе, а потім вони гуляли під ручку парком, а потім ще забрели на якийсь патріотичний фестиваль в центрі міста і збиткувались там зі всяких дебілів і дебілок у вишиванках. Словомчудовий був вечір, і Солі було так хороше тоді. А потім все закінчилось. Дуже швидкопару раз після того здзвонились, і він знову вернувся до своєї відьми, а хай би їй пусто було!..