Та ось, коли ракета вже шугнула вниз i на мене з блискавичною швидкiстю почали насуватися кратери й цирки Мiсяця, у двигунах корабля раптом щось задзеленчало…
Пошкодження? Застережний сигнал?
Похапцем оглядаю двигун, а дзвiнок не стихає…
Прокидаюсь. Голова трiщить, тремчу вiд холоду. Отже, це був тiльки сон.
Але знову чую той огидний дзвiнок. У темрявi деренчить телефон. Будильник монотонно вiдбиває четверту годину ночi. I кому це спало на думку турбувати мене в такий час?!
— Що трапилось? — питаю незадоволено.
— Чи є редактор Груда? — прохрипiло у телефоннiй трубцi.
— На жаль, слухає вас… Сподiваюсь, ви знаєте, куди подзвонили?.. Хто ви такий?
— Доктор Пегас.
Дивно: такого iменi я не чув.
— Хто?! — перепитую про всяк випадок.
— Доктор Пегас, але зараз це неiстотно… Зачекайте, не кладiть трубки, йдеться про дуже важливу подiю… Послухайте!
У телефоннiй трубцi запищало: "Пi… пi… пi… пi…".
— Сам поклав трубку, мерзотник! — пробурчав я голосно.
— Не поклав, не поклав, ви слухайте! — кричав хтось серед настирливого пищання. — Ви знаєте, що це за звуки? Сигнали з Всесвiту!.. Так, справдi, сигнали з Всесвiту. Ви — один з перших людей на Землi, якi почули їх. Я перехопив цi сигнали кiлька хвилин тому i згадав про вас, бо люблю вашi фантастичнi оповiдання.
Може, я сплю? А може, хтось глузує з мене?.. Так, звичайно ж, це мiй колега Франта. Вiн iнодi любить щось утнути.
— Франто, кинь свої жарти, бо я все одно впiзнав тебе! I цього тобi не подарую, — адже я тiльки двi години тому лiг спати. Ось я покажу тобi Пегаса!
— Помиляєтесь! — смiється невiдомий на протилежному кiнцi лiнiї. — Я справдi доктор Пегас, i сигнали з Всесвiту — теж справжнi. Послухайте вранцi останнi вiстi, ви… фантаст! — i вiн поклав трубку.
Незважаючи на жахливу втому, я в ту нiч уже не заснув. О шостiй ранку ввiмкнув приймач i отетерiв.
— …Учора, четвертого вересня тисяча дев'ятсот п'ятдесят сьомого року, в Радянському Союзi був успiшно запущений перший штучний супутник Землi…
Я скочив з лiжка як опечений.
— …За попереднiми даними ракета-носiй надала супутниковi необхiдної швидкостi близько восьми тисяч метрiв на секунду. Штучний супутник обертається навколо Землi по елiптичнiй орбiтi, i його можна спостерiгати в променях ранкового та призахiдного сонця. Супутник обладнано двома радiопередавачами, що безперервно надсилають радiосигнали — лiтеру «Т» азбуки Морзе…
Цi сигнали i спрямував менi у телефонну трубку загадковий Пегас!.. Хто ж це мiг бути?
Раптом у мене майнула думка, що завдяки дивному збiгу обставин я почув новий пострiл Аврори; що я сприйняв сигнал, яким розпочинається грандiозна битва людини за Всесвiт. Вiднинi людство пориває пута, якими його навiки було прикуто до Землi. А я — свiдок i навiть в якiйсь мiрi учасник цього!
Я був вдячний таємничому Пегасовi! Шукав його кiлька днiв, але марно. Вченого з таким iменем нiхто не знав, — а в тому, що це був учений, я не мав сумнiву: хто ж ще мiг перехопити сигнали першого супутника до офiцiального повiдомлення ТАРС?
У запалi редакцiйної роботи тих гарячкових днiв я поступово забув про Пегаса. А через мiсяць нас приголомшило нове повiдомлення: на небосхилi з'явилась ще одна радянська зiрка з пiддослiдною твариною на борту; наша редакцiя почала жити новими хвилюваннями. Менi пригадався доктор Пегас, але, признаюсь, я тiльки шкодував, що цього разу вiн вчасно не повiдомив мене про появу нового супутника.
Надходив Новий рiк. Перед святом редакцiю все частiше почали вiдвiдувати невизнанi винахiдники.
У той знаменний день, з якого, власне, i треба було б почати розповiдь, перший винахiдник прийшов ще о восьмiй ранку. Вiн принiс проект "вiчного двигуна".