Взагалi Антена був гарний хлопець - так вважали всi, i лише вiн сам, здається, iнколи засмучувався через те. що його вiчно тягне лiпити приймачi. Вiн саме так i казав - "лiпити", йому не можна було грати у футбол: в найрiшучiшу хвилину вiн раптом пiдбирав обривки якого-небудь дроту i заходжувався його розглядати. Навiть у воротах Антену неможливо було поставити, бо вiн зразу починав перебирати свiй радiомотлох, а це погано, коли у воротаря зайнятi руки. Ми грали на пустирi за будiвництвом, i Антена завжди вартував портфелi. Вiн сiдав на травi, поглядаючи на гру, i збирав черговий приймач.
Працювали приймачi краще вiд заводських, хоч вигляд у них був не дуже гарний. Антена чомусь не визнавав футлярiв i скриньок. Приймачi виходили у нього вiдкритi. Начинка висiла на дротах, як гiрлянда ялинкових iграшок. Але якщо Антенi давали футляр, вiн не заперечував i вiдразу ж брався за роботу. Спочатку за Антеною ходила цiла черга, а потiм ми звикли. I вiн робив, що хотiв: збере якусь хитромудру схему, розбере i починає майструвати знову.
Вiн навчався з нами лише рiк, потiм його сiм'я переїхала на Алтай. Увесь цей рiк ми з Антеною сидiли на однiй партi, менi подобалося стежити, як вiн працює. Саме тодi я серйозно замислився над своїм майбутнiм. Зараз, до того ж у лаконiчному переказi, це звучить наївно: замислився над своїм майбутнiм. Але так було. Я не хотiв вiдставати, на це було безлiч причин, i обрав хiмiю, до якої Антена був зовсiм байдужий. Для хiмiї вимагалась фiзика, для фiзики - математика, а в математицi я одного разу наштовхнувся на математичнi основи соцiологiї.
* * *
Я вiдшукав Антену без жодних труднощiв - по телефоннiй книзi. Ранiше менi якось не спало на думку, що вiн у Москвi i все так елементарно: взяти трубку, подзвонити, домовитись про зустрiч.
* * *
Ми сидимо в кафе-морозиво "Арктика", бiля величезного вiкна, за яким тихо кружляють фiалковi вiд рекламних вогнiв лапатi снiжинки. Зал майже порожнiй, у дальньому кутку офiцiантки не поспiшаючи п'ють чай.
– Цiкаво, - в'яло каже Антена. - Щодо машин дуже цiкаво. Так, ось що... Забув спитати: ти не бачив Аду Полозову? Як вона...
Що ж, усе природно. Ада мусить цiкавити Антену бiльше, нiж мої розмови про машини.
Одного разу я розбив свiй годинник. Розбив капiтально, в ремонт його не брали. Виручив Антена: вiн втис у годинниковий футляр безбатарейний приймач, настроєний на "Маяк". Я довiдувався про час по радiо; це не дуже зручно, зате оригiнально.
Ось тодi я припустився помилки. Я показав цей годинник Адi. Вона займалась фехтуванням, дуже пишалася цим, казала, що фехтування виробляє характер. Безумовно, виробляє. Навiть занадто. Вона зняла свiй годинник i стукнула ним об пiдвiконня - ефектно i точно. Не пам'ятаю, якої марки був годинник. Маленький, овальний. Здається, "Краплинка". "Можна не поспiшати, великодушно промовила Ада, - кiлька днiв я обiйдусь без годинника, але менi хотiлося б мати приймач з двома дiапазонами".
Зимових канiкул в Антени цього разу не було. Навiть Нового року вiн не зустрiчав. Коли вiн з'явився пiсля канiкул, Ада сказала, що вигляд у нього дикуватий i заклопотаний. Але "Краплинку" Антена принiс у повному порядку. З двома дiапазонами. Годинник також iшов.
– Ми з нею листувались, - розповiдає Антена. - Майже пiвроку. Вона писала, що хоче стати приборкувачкою. А що! За iдеєю, пiдiйшло б...
Взагалi Ада цiлком могла б стати приборкувачкою. Але вола стала стюардесою. Дальнi лiнiї: Москва-Делi, Москва-Рим, Москва-Токiо... Вона загинула в Гiмалаях.
Так, звичайно, у неї була "Краплинка" першого випуску. Дуже маленький годинничок, схожий на краплинку застиглого янтарю.
Антена водить пальцем по синьому пластику стола, креслячи розталим морозивом акуратну вiсiмку.
– Ось як воно сталось, - каже нарештi Антена, - Гiмалаї... Далеко.
Ну, не надто вже далеко.