– Крутись же з ним, бо я не буду коло його панькатись.
Не встигла Прокоповичка сказати ті слова, як двері в світлицю одчинились і на порозі став Моссаковськин в чорному довгому жупані, в пасових чоботях, в широких білих ви-кладчастих комірчиках. Його біле лице аж сяло. Сині очі блищали тихим радісним світом. Під його пахвою біліла паляниця.
Прокоповичка кинула на Моссаковського через поріг злими очима, причинила двері й стала за дверима.
Моссаковський вглядів Онисю серед світлиці, й на його матовому делікатному лиці розлився легкий рум'янець. Онися почувала, що вона злякалась цього тихого смирного чоловіка. Вона чула, як у грудях забилось серце, як її руки й ноги неначе охололи.
– Добридень вам! З неділею будьте здорові! – тихо сказав Моссаковський й поцілував Онисю в руку.
Онися нахилилась і поцілувала його в щоку. Вона почутила, що кров разом кинулась їй в лице, а руки й ноги були холодні, неначе вона держала їх в холодній воді.
– Доброго здоров'я! Спасибі вам! – тихо обізвалась Онися.
Моссаковський поклав паляницю на столі, став і руки склав на поясі. Онися попросила його сісти.
Моссаковський мовчав, і Онися мовчала. Обоє навіть не сміли подивитись одне одному в вічі. Мати стояла за дверима й слухала.
– Правдива чехоня! Не вміє навіть з дівкою побалакати й пожартувати. Мій отець Степан не так поводився зо мною, як був моїм женихом!
Довго молоді сиділи й мовчали. Онися знала, що Моссаковський ладен мовчати й до вечора та дивитись на неї. Вона почувала свою незвичайність і просто заговорила про те, що в їх обох було на душі.
– Ви, Харитоне Петровичу, може, думаєте, що я не піду за вас заміж після того, як ви втратили вільшаницьку парафію? Не думайте так...
– Ні, я... нічого не думаю...– насилу обізвався Моссаковський і сказав правду: він тоді нічого не думав, тільки був ладен дивитись на Онисю хоч і до вечора.
– Я піду за вас заміж, хоч би ви й зостались дяком в Карапишах,– сміливо сказала Онися.
– Спасибі вам, Онисіє Степанівно! Які ви добрі! – обізвався Моссаковський.
Мати за дверима так крутнула головою, що намітка на її плечах настовбурчилась вище од голови.
В Моссаковського лице ніби засяло, очі заблищали. Він був ладен кинутись Онисі в ноги, але... й очима не поворушив.
– Я піду за вас заміж, хоч би мій панотець і паніматка не пристали на те,– знов сказала Онися й при тих словах скочила з місця й пересіла на стілець, котрий стояв коло Моссаковського; Моссаковський не видержав, вхопив її руку й поцілував. Онися цмокнула його в щоку.
Мати, почувши цмокання, сіпнула дверима й вскочила в хату. Молоді сиділи, спустивши очі додолу. В Прокоповички очі горіли як жар. Вона аж зблідла на виду.
– Оце гарно! Їй-богу, гарно! Я не хочу, щоб ти, панно, до весілля цмокалась з паничами.
– Їй-богу, я ні в чому не винен,– тихо промовив Моссаковський, схопившись з стільця й цілуючи Прокоповичку в руку.
Прокоповичка не знала, що робити, крутнулась по світлиці сюди-туди, аж намітка на їй затряслася, вискочила в садок і побігла в пасіку.
– Ваша паніматка на мене чогось сердяться,– сказав Моссаковський,– вони не оддадуть вас за мене.
– Як не оддадуть, то я сама піду,– сказала Онися, дивлячись сердито на двері в кімнату.
Вони замовкли й ждали старих, як кари.
Тим часом Прокоповичка прибігла в пасіку. Прокопович вже встав і походжав по пасіці. Жінка накрила його мокрим рядном.
– Йди вже до хати та говори з тим дяком. Вже приїхав, мабуть, по мою душу! – крикнула Прокоповичка.
– От і добре, що приїхав: буде з ким з нудьги по чарці випити,– сказав Прокопович.
– Тобі тільки по чарці! Ти ладен і свою дитину пропити! Спить собі, а я одна клопочусь та бігаю.
– Вже правда, що розбігалась, як курка з яйцем,– не дала гаразд і виспатись.