Як вийде рій, то ще, борони боже, ввесь влетить тобі в рот: не треба буде й збирати,– бо ти ротом збереш його,– сказала матушка, сміючись.
Отець Степан налив чарку, поздоровкався й випив до Балабухи, а потім подав чарку Ба-лабусі.
– Ми вже з паніматкою випили по чарці, сказати правду. Не знаю, чи пити, чи не пити,– сказав Балабуха.
– Та пийте! тільки недобрі люди не п'ють,– сказав батюшка.
Балабуха випив і закусив пирогом. За першою чаркою пішла друга, за другою третя. Швидкий, проворний, говорючий панотець розговорився, випиваючи чарку за чаркою; а Балабуха все поглядав через пасіку в зелений садок, чи не з'явиться там на стежці Онися. Онисі не було видко в садку.
– От ви вчитесь там в академії все по-латинському, все пишете вірші, а чи вчать пак вас там співати на гласи: «На господи возвах і на бог-господь і явися нам»? – спитав отець Степан.
– А чом же? Вчать,– сказав Балабуха згорда.
– А чи вмієте ви співати «господи возвах», глас третій? А заспівайте,– несподівано спитав батюшка.
– Та годі, годі, старий! От і вигадує ні се ні те. Де вже щоб в академії цього не вчили,– сказала матушка, постерігаючи, що старий хоче екзаменувати зятя.
– Ц-ц! – цмокнув батюшка,– от і не вмієте, хоч і вчились в академії: ануте на «бог господь», глас восьмий?
Балабуха засміявся, одначе затяг на глас восьмий. Він знав, що старі батюшки люблять екзаменувати паничів, а при тому й почванитись своїм хистом.
– Так, та не зовсім,– сказав отець Степан,– в нас на селах ось як співають! – сказав батюшка і зарипів низьким басом на ввесь садок «бог господь» на глас восьмий.
– Ануте, заспівайте на четвертий глас! – знов сказав батюшка, наливаючи чарку.
Балабуха затяг на четвертий глас. Отець Степан підтягував, щоб показати силу своєї гортані. В пасіці піднявся такий дует, що заглушив гудіння бджіл.
– Добру гортань маєте! От за це люблю! І горілку добре п'єте! І за це люблю! – сказав отець Степан, цілуючи в губи Балабуху.– Коли б ви знали, Марку Павловичу, як я оче-пурив та опорядив свою церкву! Які я образи поставив в церкві! Та ви і в Києві таких не знайдете! От ходім, голубчику, я вам покажу.
Отець Степан схопився жваво з місця, вхопив за руку Балабуху й потяг з катраги.
Матушка пішла слідком за ними. В пасіці кругом їх сновигали бджоли, набились в бороду батюшці. Одна бджола вдарилась в його щоку і впустила жало; він навіть не скривився й тільки скинув її пальцями та все не випускав руки студента, неначе боявся, щоб він не втік. Стежечка йшла до хвіртки в цвинтар. Отець Степан потяг Балабуху в хвірточку й привів до церкви. Церква була одчинена. Сторож замітав і прибирав у церкві.
Ступивши на поріг церкви, отець Степан випустив руку Балабухи й перехрестився. Слідком за ним пішов Балабуха з матушкою.
Церква була невелика, дубова, з неширокими банями, з вузькими вікнами. Вікна були високо од землі. Серед ясного дня в церкві було темнувато, тілько гарячий промінь прорвався в віконце, простягся через усю церкву, як золоте полотнище, і впав на іконостас, на старинні різані квітками та виноградом рами, позолочені й помальовані золотисто-зеленим та червоним кольором. Уся церква була обставлена образами, як і світлиця в отця Степана; навіть в банях між вікнами висіли образи. Отець Степан ходив од образа до образа й показував пальцем. В бабинці висів здоровий образ страшного суда, на которому внизу намальовано було червоне пекло. В пеклі світились вищирені здорові зуби якоїсь страшної кінської голови, а між зубами сидів на престолі сатана, з рогами, з білими зубами. В його на руках сидів Юда, неначе маленька дитина. Голова неначе хотіла проковтнути сатану з престолом та з Юдою, але вдавилась, і сатана застряг у самій пельці, зачепився за горлянку високим троном і не міг пройти далі.