Але за мить спалахнув знову, тiльки вже не блакитним, а зеленавим свiтлом. Це означало, що капiтан увiмкнув зв'язок з усiм екiпажем "Грегора".
- Друзi! Надiйшла iнформацiя, що по ходу руху корабля знаходиться невiдома планета. Ми спробуєм обстежити її. Уникати зустрiчi не будемо. Всiм приготуватись до гальмування. За двадцять хвилин увiмкнемо гальмiвнi дюзи. Кожному належить одягти проти-перевантажувальний скафандр. Зняти чохли з манiпуляторiв i приготувати "шлюпку" до подорожi. Все!
Швидко увiмкнувши протиперевантажувальну систему на пультi, я одяг новенький iз приємним запахом пластиковий скафандр.
Тепер лишалося ждати, поки пiлот увiмкне гальмiвнi дюзи, та мрiяти про зустрiч iз невiдомою планетою. Передi мною на екранi, що вказував на iнтенсивнiсть метеорного потоку, як i ранiше змiїлася голуба синусоїда. Вдих... Видих... Вдих... Видих. Здається, дихає якийсь велетень. I що тiльки не мариться знiчев'я. Я тодi i в голову не покладав, яке все це близьке до iстини...
Чималу путь подолав наш "Грегор", перш нiж досягти легендарного сузiр'я Близнят, котре стiльки лiт хвилювало уяву землян.
Близнятами, виявляється, бувають не тiльки люди. Стародавнi земляни вважали за близнят двi найяскравiшi зiрки цього сузiр'я i дали їм гарнi, звучнi наймення з грецької мiфологiї: Кастор i Поллукс. За переказами, саме так назвали своїх синiв щасливi батьки - красуня Леда i повелитель громiв Зевс.
Минали роки. Земля звично линула по своїй орбiтi. Але дедалi частiше люди звертали погляди до зiрок. Що воно за таємничi дороговкази Всесвiту? Куди ваблять? Чи далеко до них? Хто кладе собi нелегке завдання вранцi гасити, а ввечерi знов запалювати цi химернi маяки?..
З року в рiк нагромаджувались незаперечнi космогонiчнi факти, уявлення людськi поступово очищалися вiд марновiр'я. Щоправда, не все було легким i безхмарним у пiзнаннi людиною довколишнього свiту. Дорога до iстини - не пряма лiнiя, а швидше спiраль, що губиться в безмежжi.
Попервах люди вважали, нiбито зорi зовсiм близько - палицею докинути. Всесильний господь, мовляв, розмiстив їх на небеснiй твердi, що являє собою кришталеву сферу. Але весь час зорi доводилось вiдсувати й вiдсувати в глибини космосу. Цього вимагали першi примiтивнi телескопи. На цьому наполягали, не боячись iти на вогнища "святої" iнквiзицiї, генiальнi вченi...
Кiнець кiнцем людина розiрвала пута земного тяжiння. Першi супутники Землi й автоматичнi станцiї, що стали кружляти довкола Мiсяця, нiде не виявили нi осяйної небесної твердi, нi самого господа бога.
У тропу за першим космонавтом Юрiєм Гагарiним у небо полинули сотнi й тисячi смiливцiв.
Проте до мiжзоряних мандрiв було ще далеко... Адже тiльки до найближчого вiд Сонячної системи свiтила - Альфи Центавра - треба летiти 4,3 свiтлового року. Свiтловий рiк - це, як вiдомо, вiдстань, яку долає промiнь свiтла у вакуумi протягом року. (За секунду ж вiн встигає промчати триста тисяч кiлометрiв.)
Що вже тут казати про наддалекi зiрки, до яких свiтло летить мiльйони i мiльйони свiтлових лiт.
Та, хоч як це парадоксально, вiддаляючись од землян, зiрки стали їм ближчi. Ближчi, бо замiсть марновiр'я та рiзних припущень прийшли конкретнi знання, помноженi на точний розрахунок i дерзновеннiсть технiчних задумiв...
Але я заговорився, тому вернусь до наших Близнят.
У дитинствi я понад усе цiкавився астрономiєю. Улюблене моє заняття було спостерiгати в телескоп зорi. Ми з батьком влаштували на горищi нехитру обсерваторiю, i не було менi бiльшої насолоди, анiж вивчати небо. Зокрема, я частенько нацiлювався на голубуватого красеня Мiсяця, що на той час мав уже штучно створену атмосферу. Якось менi навiть вручили медаль Московського астрофiзичного товариства "За точнi вимiри", проведенi над Данетом - пласким штучним супутником Землi, - супутник мав змiнну масу i, як наслiдок цього, досить плутану траєкторiю.