— У вас є дещо краще, — сказав Єнсі. — Чорна, зла магія, ось що у вас є. Я не кажу ні так, ні ні. Справа ваша. Але, схоже на те, що ви вбили моїх ледарів-синів і я не можу зробити як планував. Тому ви мали б допомогти мені якимось іншим робом. Коли я знайду того хлопця й розрахуюся з ним — буду цілком задоволеним. Отож, хіба не свята правда, що ви можете перетворити мене в цілу купу моїх двійників?
— Та, напевно, що можемо, — сказала мамуся.
— А хіба не правда, що ви можете влаштувати, щоб кожен з цих двійників дуже швидко рухався, щоб побачив всіх людей в усьому світі?
— Це просто, — сказав я.
— Якби я міг це зробити, — сказав Єнсі, — я запросто знайшов би того хлопця й віддав би все, що йому належить. — Він шморгнув. — Я завжди був чесним. Мені страшно помирати, поки не розрахуюся зі всіма боргами. Чорта лисого я хочу горіти в пеклі, як ви, грішні Хогбени.
— Досить, — гримнула мамуся. — Мабуть, сусіде, ми вам допоможемо, — якщо ви приймаєте це так близько до серця. Так, сер, ми зробимо так, як ви бажаєте.
Єнсі помітно підбадьорився.
— Обіцяєте? — запитав він. Слово честі?
Мамуся якось дивно на нього подивилася, але Єнсі знову витяг хустинку, так що вона не витримала й дала урочисту обіцянку. Єнсі відразу ж повеселішав.
— Скільки часу піде на підготовку до чар? — запитав він.
— Немає ніяких чар, — відповів я. — Я ж пояснював, потрібен тільки металобрухт та вмивальник. Це недовго.
— Я швиденько повернуся. — Єнсі хихикнув і вибіг, регочучи що було сил. У дворі він захотів копнути курча, промазав і зареготав ще дужче. Думаю, він почувався дуже добре.
— Краще йди і змайструй йому той пристрій, нехай стоїть напоготові, — сказала мамуся. — Давай хутчіш.
— Добре, мамуся, — відповів я, а сам сидів секунду чи дві й думав. Мамуся взяла в руки мітлу.
— Знаєш, мамусю...
— Що?
— Та нічого. — сказав я ухиляючись від мітли. Я вийшов, а сам все намагався розібратися, що ж мене непокоїть. Щось мене гризло, але я ніяк не міг зрозуміти що. Мені чомусь не хотілося майструвати пристрій, хоча для того не було підстав, нічого поганого в ньому не було.
Я, все ж, пішов за дровітню і взявся за справу. Це зайняло в мене хвилин десять, щоправда, я не дуже поспішав. Потім повернувся додому з пристроєм і сказав, що він готовий. Татусь сказав мені заткнутися.
Що ж, я сів і почав роздивлятися пристрій, а на душі в мене було неспокійно. Так чи йнак, а справа була в Єнсі. Нарешті я помітив, що він забув свій старий журнал, тож я його взяв і став читати оповідання під картинкою, намагаючись щось зрозуміти. Та де там.
В оповіданні йшлося про якихось ненормальних горян, які вміли літати. Це був не фокус, але я не міг второпати жартує автор чи ні. По-моєму, люди й так достатньо кумедні, навіть якщо їх не показувати кумеднішими.
Крім того, до серйозних речей треба ставитися серйозно. За словами перфесора, дуже багато людей вірить в науку й серйозно її сприймає. Коли він говорить про науку, в нього завжди світяться очі. Єдине чим це оповідання було добрим — в ньому не було дівчат. Дівчата змушують мене почуватися якось дивно.
Користі від моїх думок однаково не було, тому я спустився в підвал погратися з малюком. Він вже завеликий для цієї цистерни. Мені він зрадів. Замигав на мене всіма чотирма очками по черзі. Справді гарненький.