— Ви мали відчувати негаразди в печінці.
— Не відчувала.
— Дивно.
— Хочу з вами поговорити, — Командо вивів лікаря в коридор.
Зірка поклала руки на живіт. «Як ти, маля? Злякалося? Не бійся, мама з тобою». Дитя нерішуче торкнулося зсередини: «Що з нами? Ми житимемо? Мамо…»
— Заспокойтеся, — лікар не відвів руку Командо з грошима. — Якщо ви наполягаєте, ми зробимо аналіз за Бромберґом. Після скандального отруєння ліцеїстів кілька років тому ми маємо цю технологію, це тест на отруєння високотоксичною речовиною, барбізон, здається. Втім зробимо, лише для того, аби вас заспокоїти. Не бачу причин для хвилювання. Причиною нападу могло бути багато чинників. Хоча би банальний харчовий…
Командо зблід. Із офісу подзвонив Влад.
— Маю замовлення на охоронців. Комплект звичайний плюс посилену команду на масові заходи.
— Для кого?
— Вона балотується в мери. Прізвище — Крутая. Горілку чув? Може, візьмемо продуктом?
— Сам знаєш, людей немає.
— Так і сказати?
— Так і скажи.
У палаті Командо роблено посміхався, пестячи кволу Зірчину руку.
— Не залишай мене тут, я хочу додому.
— Зроблять аналізи — заберу.
— Мені краще, Макс сумуватиме… Я контракт підписала…
— З ким?
— Пам’ятаєш, Тетяна Іванівна умовляла на спічрайтера до її шефині?
— Щось пам’ятаю.
— Від неї сьогодні приходила жінка. Я під писала. Гарні гроші, прийнятні умови, в офіс не ходити, написані промови надсилати поштою, перекладати цитати філософів. Я це люблю…
— Чекай, вона приходила до нас додому?