— Чому цей візит підозрілий?
— Я не так висловився. Треба розділити фразу.
Ніхто нічого підозрілого не бачив — це раз.
Візитерів не помічено, окрім Олійника Василя Анатолійовича, який і викликав міліцію — це два.
— За що тебе тільки в прокуратурі тримають.
Доповісти до ладу не вмієш.
— За красу нелюдську.
— Далі.
— Тіло після експертизи віддано родичам.
Похорон…
— Яким родичам?
— Не генетичним, а соціяльним. Похороном займається громадянин Олійник, колишній зять. Церемонія сьогодні на центральному цвинтарі о дванадцятій годині.
— До діда, значить, підховають…
— Даруйте…
— Це я так. Добре служиш.
— Радий старатися, вашбродь.
— Ти вже зазнайомився зі справою Роґулів?
— Так. Симпатичний заводик. Забрати його, що два, даруйте, пальці об асфальт. Директор аж плаче — хоче золоту кредитну картку, перед коханкою похвирцювати крутизною. Взяти може лише під заставу заводика. Його це не бентежить, бо думає за пару років розплатитися. Осьо має все оформити в банку «Дебет кредит». А ми на банк натиснемо. Знаю як. Вони вимагатимуть у директора негайного повернення кредиту проти обіцяного пільгового режиму. Або вилучення на свою користь застави. От заводик і тю-тю. А тут ми, тобто ви — з рятувальним колом. Ось балансова вартість підприємства, ось його вартість на випадок банкрутства. Відчуйте різницю.
— Завдання тобі: Роґулі — якнайшвидше.
— Можна пришивати додаткову кишеню для премії?
— Я у школі вчила п’єсу, «Глитай, або ж павук» називається. Не про тебе?
— Ні. Про мене пісня — «Шоу маст ґо он». Що у перекладі на державну означає — шоу триватиме за будь-якої погоди. Допоки є ви, якій багато чого потрібно. І є я, який знає, як усе це здобути, при чому не сісти і вас не посадити.