Вона підійде до тебе, пояснить конкретно, окей?
— Стьюпід енд фані.
— Тобто?
— Глупство й сміх. Смішно не зрозуміти таке просте завдання. Тут знову притирився цей, з привітом, Анатоль Саврадимович Пікайзен. Зараз пішов до Стратонівни в бухгалтерію, помагати шафи совати. Сказав, що вирішив стати вашим іміджмейкером, зараз створює своє бачення передвиборної кампанії.
— Скільки казати — жени з порога, нам ще філію дурки тут відкрити…
— Ліліє Іванівно, він безвредний, тихий, смішно розказує, нехай ходить, місця не пересидить.
— А може, він підісланий козачок, ти про це подумала?
— Я перевірю.
— Як?
— На детекторі брехні, — Зінька розсміялася.
Крутая відімкнулася. Схопила сумку, обляпану лайковими трояндочками з перламутровим осердям, облямовану довгою шкіряною локшиною.
— Де я в біса діла того папірця? Ой, диви, квітку одірвало. Десь зачепилася… Сьодні все проти мене, треба тихо бути, у щось ускочу.
— До вас прийшли, — офіційно сказала в селектор Зінька.
— Малпи й обізяни, — пробурмотіла Крутая.
— Я піду, — Кулик підвелася.
— Чекаю звіту.
До кабінету встромилася голова Стаса Кучерявого.
— Здрастуйте, Ліліє Іванівно, здрастуйте, Тетяно Іванівно. Щойно помітив: ви однакові по батькові. Не сестри?
Кулик лупнула на Стаса, той не знітився, неначе на нього таким зизим оком життя дивиться щодень. Кулик вийшла.
— Дізнався? — Крутая не запропонувала Стасові сісти.
Він сів сам, дбайливо підсмикнувши бездоганні холоші.
— Кримінальної справи не порушено, немає складу злочину, констатовано природну смерть від серцевого нападу, із сусідів ніхто нічого підозрілого не бачив, окрім візиту Олійника Василя Анатолійовича.