— Нічого не сталося.
— Аби це повідомити, Василь Олійник, котрого ти бачив двічі у своєму житті, а востаннє над два роки тому, вишукував по всьому місту твого телефону, аж поки на мене набрів? Подзвонив тобі на мобільний, який я йому й дала, і сказав: здрастуй, дорогий друже, у мене все прокволом, чого й тобі бажаю від щирого серця, кінець зв’язку.
Командо підхопив на руки Макса, пішов на кухню. Зірка — наслід.
— Мий руки, сідай, розповідай.
— Чому всі жінки, припрошуючи до столу, кажуть: мий руки?
— Які ще жінки тебе годують у себе вдома?
— Мама так казала, ти кажеш.
— Бо знаємо, з ким справу маємо. Не заведеш на манівці, пусти кота, їж нормально й розповідай.
— Бачиш, Максе, ти для нашої мами вже — кіт. А був синочком. Так вона й на мене скоро скаже: мужчино, мийте руки…
— Не бігай, як миша од віника. Розколюйся. І я тобі навзаєм щось розповім.
— Чуєш, Максе, торгується. Гаразд. Обіцяй не брати до серця…
— Не обіцятиму, бо за мене потурбувалася матінка природа, вагітним встановлюється міцний бар’єр чутливості. Організм сам не реаґує на прикрі новини.
— Померла Лідчина мати.
— Баба Надя?
— Олійник прийшов до неї, а вона… Начебто серцевий напад.
Зірка взяла кота, як завжди, коли хотіла доторком до наелектризованого ніжністю котячого хутра гоїти душевну рану. Бог є. Бог помстився. Лідка хотіла знищити Зірку особливо жорстоким робом… І де вона зараз? Як жила баба Надя після суду? Її дитина, її єдина донька — дітогубиця! Лідка на землі не помстилася матері за зраду, то забрала її за собою. Хто й де міряє, зважує, визначає міру помсти? Гріх казати, але на землі стало ще легше дихати, коли зникла ще одна злочинна родина… Не проросте більше диявольське насіння. Хай Бог милує, але не вільно тобі, бабо Надю, до царствія небесного, оно Лідка тебе вже виглядає з пекла…
— Хто її ховатиме? Окрім Лідки дітей не має, родичів наче теж? — запитала Зірка.
— Очевидячки, Олійник.
— Ти дав йому грошей?
Командо зосереджено колупав виделкою.
Зірка накрила руку чоловіка своєю. — І добре вчинив.
Чудна річ життя. Щойно була неділя, а вже понеділок. Куди що дівається? Живеш в оточенні конкретних речей — залізо й камінь, дерево й вода, шпалери й унітази, автобуси, маршрутки, шніцелі, проростки сої під соєвою ж таки підлевою у в’єтнамському затишному ресторанчику, черевики, морозиво, прокладки з крильцями, рукостискання, поцілунки, пологи, літні нужники в селі… На всі літери абетки. Можна помацати, взути, спожити, перенести з місця на місце. Зрозуміло й відчутно, як вивихнути ногу й розтягнути зв’язки. А життя — невідчутне, його на хліб не намастиш й грубу ним не розпалиш.