На годиннику — пів на четверту.
Маріванна гуляла з Шерифом. Сьогорічна зима видалася безрозмірною. Як у тундрі. Навіть Шериф осмутнів, не гасав вулицею, смикаючи візка, тинявся, ліниво обчитуючи кути будинків і дерева, обпісяні собачими відомостями. Й там вочевидь не знаходив вражальних новин, якоїсь розради. Іноді остовпіло видивляв у просторі сенс свого собачого буття, лиш лопухами вухами стиха ворушив вітер.
Біля парадного здибала листоношу.
— Ти, Іванівно, з транспортом. Здай мені собайла в оренду розвозити пошту? Платитиму президентськими листівками. Як знову надішле, тобі дві вкину.
— Не прогодуєш, — розраяла Маріванна. — На нього вся пенсія йде, ще й харчі з кулінарного технікуму. Там мені дозволяють приготоване на заняттях забирати додому. Те, що відмінники зварили, сама їм, а харчі трієчників Шера глитає.
— Тоді бери мене собі в собаки, спатиму на килимку, не проситимусь гуляти. А гавкати ще й краще вмію, як мені зранку нерви потіпають.
Танцюватимеш?
— Відтанцювалася.
Листоноша показала незвичного вигляду конверт, поквецяний штемпелями.
— Ти в нас місис Ярова? Завідуюча наказала віддати в руки.
«Діа місис Ярова Марія, — перекладала Зірка у Маріванни на кухні, — високо оцінюючи Ваш особистий внесок у зміцнення британсько-української дружби, маємо честь запросити Вас до Букінґемського палацу на прийняття, що його влаштовує Її Королівська Величність Єлизавета Друга для друзів, які виявили себе емісарами доброї волі в рамках народної дипломатії.
Прийняття відбудеться… Джентльмени — у смокінґах, дами — у довгих сукнях або національних костюмах. За деталями зверніться до посольства Великої Британії в Україні. Підпис.
Дата».
— Накрапай мені корвалолу.
Зірка відлічила сорок крапель.
— Може, тиск поміряти?
— Я й так знаю, що скакнув. Добре, що сиджу, бо впала б.
— Ви ж не падаєте, як я в гості кличу. А вона — така сама ваша подруга, як я.
— Відпиши, що дякую і вибачаюсь.
— Тра’ шити сукню. Не в очіпку й плахті ж поїдете?
— Смійся, й ти колись старою будеш…
Зателефонувало.