— А ім’я в тебе є, Кулик? Ти що, ментівка?
Тільки вони так знайомляться. Оперуповно важений Кулик, — зімітувала шаржовано.
— З досвіду знаєш?
— З кіна.
— Тетяною мене звати.
— Що, Тетяно, вже біля квітів тупцюєш?
— ?
— Ми тут усі вже з базару. Одні ще в м’ясних рядах, а інші — вже на виході, в квіткових. У таку кватєру від доброго життя не в’їжджають. Лише від дощу ховатися. Підеш консьєржкою? Мені зміна потрібна, а я аби-кого не хочу. Ти баба, я бачу, порядна, онино книжок скільки.
— Дякую, Раїсо, я подумаю.
Кулик одхилила пропозицію Лаури Владиславівни оформлятися до Америки за супроводжувачку нового гурту українських ось-ось роділь, навербованих «Деметрою». До такого несила опуститися (чи піднестися) навіть з огляду на… Бог не простить, коли я допоможу ще в когось одібрати дитину. Не перешкоджаю — то бодай не сприятиму. Оформлялася сама. Черги в посольстві кілометрові й багатоденні, час спливав. Вона крутилася, як могла. У квартирі нічого так і не зробила. Серед нерозпакованих клумаків протоп тала стежки, на ходу їла-пила, не добираючи смаку.
Наступної неділі вибралася на базар. Не торгуючись, складала в торбу, аж почула знайомий голос. — Єхал грєка через рєку, відіт грєка — в рєкє рак. На хрін нужен грєкє рак, когда хочет он — друшляк!
Раїса торгувала посудом. Біля ятки купчився веселий люд.
— А єслі мнє, к прімєру, нужна сковородка? — зацікавився дядько.
— Любой капріз за ваші гроші. Єхал грєка через рєку, відіт грєка — там сєльодка. Правільно, подумав грєка: гдє улов, там сковородка. Але вам сковорідка не потрібна.
— Ето почєму же?
— Бо ви сказали: мнє нужна, к прімєру, сковорідка. А не просто — потрібна сковорідка.
— Да ви — філолог.
— Усі ми тут філологи. Вірніше, філолохи. Вітання, Тетяно! Ой, тримай кишеню!
Кулик побачила хлопця, що мчав, обминаючи люд. Мацнула за кишеню. Хлоп летів з її гаманцем. Кулик кинулася навперейми. Наздогнала, схопила, кинула на землю. Заломила руки, витягла свою калитку.
— Раїсо, телефонуй у міліцію.
— Навіщо нам міліція? — забаритонило. — Ми самі міліція. Вовчику, оприходуй цього щипача, він уже вдруге палиться. Такий хокей нам не потрібний. Здравія бажаю, Тетяно Іванівно.
Перед Кулик постав Криворучко. Колишній керівник слідчого відділу, колишній майже міліційний генерал, колишній її шеф, на прозвисько Вареник. Її запеклий опонент, а наприкінці — ворог. Власною персоною.