Лаура Владиславівна скинула на руки реєстра торці невагому рожеву шубку нового покоління, що ото, зібгавшися, повинні проштрикуватися крізь вушко голки. Залишилася в леопардовому строї зі спідницею клаптями, закурила довжелезну сигарилу в іще довшому мундштуці, переглянула журнал запису клієнток, кинула слово друге в один мобільник, ув інший, ковзнула оком по нових цицях Надьки, перевела погляд на Кулик, миттєво просканувала волосся, обличчя, одяг, соціальний стан, матеріальне становище, менталітет.
— Це ви?
— Так.
— Валентино, чому досі клієнтці нічого не зроблено? — Лаура Владиславівна зизо зиркнула на реєстраторку. — Скільки чекає?
— Больше часа, — закліпала Валентина. — І ще не в роботі? Нюх втратила? Повиганяю.
— Лауро Владиславівно, я… — почала Кулик.
— Ані слова. Таких облич уже не носять. І волосся. І взагалі. Валентино, нам каву. Кажуть, кава псує колір обличчя. Кава зіпсує, а ми його відновимо, і гемоглобінчику на щоки накидаємо, скільки схочемо… Проходьте до кабінету, сідайте.
Даруйте, цих недорік, як не проінструктуєш від паркану й до обіду… Так, — ще раз критично огледіла Кулик, — татуаж?
— Тату що? — сторопіла Кулик.
— Перманентний макіяж. Тобто легке татуювання довкруж вуст, на повіках, уласне, на чому заманеться… У нас є такі клієнтки, що роблять його на… ну ви розумієте…
— Атож.
— Його можна зробити монокольоровим, можна поліколірним, можна традиційним. За допомогою татуажу можна скоригувати форму вуст, уяскравити їх та увиразнити, навіть виправити деякі дефекти. Ми — перші в Києві. Ваше волосся… Мєліровка — далеке проминуле, коло рування виходить із моди… Щось придумаємо.
— Лауро Владиславівно…
— Зазвичай я не запізнююся. Аж раптово померла давня подруга, тримала бутіки на Подолі.
Син на ногах: квартира, машина, будинок. Дочка на ногах: квартира, машина, будинок. Заглянула з подругою попрощатися, віддати їй послєднєє прості, і що бачу! Моя Зойка вже в труні, не скажу в дешевій, дітки не зажлобилися, все в білому атла сі, з червоного дерева, шкатулкою, стильно. Але ж без зачіски, без макіяжу, в якійсь сільській хусти ні. Рядова покійниця! Репанка кухвайчана! — Лаура Валентинівна розхвилювалася, знову схопила вишукану тонку сигарилу, нахромила на півметрового мундштука, припалила від золотої Ейфелевої вежі. — Я їм шороху наробила. Зарядила наших майстринь. Пофарбувати, накрутити, укласти, намакіяжити, все, як має бути. Шкода, лінзи кольорові вставити нікуди, Зойка їх так любила… Не повірите, все — сама, ні на кого не можу покластися, навколо або дуркуваті, або зрадники й підлотники. Наш бізнес такий важкий… Конкуренція — шалена, кручусь цілий день, як роза в унітазі.
— Ткач нас не познайомив.
— Олежка — розумний хлопчик. Я — дружина власника «Деметри», звати мене Лаура Влади славівна, для друзів Ляля. Прокол із Лідією Олійник — перший і єдиний прокол фірми. Від нас ще ніхто не втікав. Ми не хочемо, аби він повторився. Отримаєте вичерпну інформацію. Я приготувала всі дані, які можуть пролити світло на місцеперебування втікачки. Знайти її — в наших спільних інтересах. Ось тека. Тетяно Іванівно, пропоную, як жінка жінці, дозвольте вас обслужити, зробити з вас, даруйте, людину. Новий же рік.
— У нас ділова зустріч.
— Не відмовляйтеся. Коштом закладу. Я буду рада догодити. Не щодня прокуратуру хвилею житейською приносить. Не проти ночі сказати.
— Даруйте, ні.
Сказати чесно, Кулик відмовилася від послуг «Першої леді» над силу. Подивувалася, що зачудовано спостерігає за магічними пасами стилістки коло обличчя моделі. Як ось замість плебейського млинця з очицями з-під невагомих рухів май стрині з незвіді проросло обличчя. Зникли щоки, зарожевіли вилиці, очі побільшали, загадково затінилися віялами вій, замерехтіли принадною таїною на денці. Волосся виринуло з запаморочливої хмаринки розпорсканого лаку вишуканою зачіскою, вразило вальорами, хвилею окреслило високе шляхетне чоло. Мимоволі змінювалася й закутана у простирадло дівочка перед величезним підсвіченим люстром. Виструнчилася, гордовито піднесла підборіддя, голова запишалася на тонкому стеблі шиї, як квітка. Така не житиме в готельці…
— Надько, — осмикнула модельку стилістка, — сиди спокійно, не сіпайся, як свиня на мотузці, морду розмажу.