Тетяна Кулик — колишня слідча для дуже склад них справ, нині… Не скажемо, ким вона стала, залишайтеся з нами;
Маріванна — і тоді, й тепер Маріванна;
Травіата Голуб — те саме;
Олег Ткач, Стас Кучерявий, Щезник — ролі другого плану, але дуже важливі;
Шериф із Максимиліяном — пес і кіт, а на події впливають;
Баба Надя — невдовзі небіжчиця.
Із нових:
Лілія Крутая — бізнесвумен, меценат, кандидат, доброчинниця, видатна жінка, герой нашого часу;
Грипа Бевзь — бодігард; Ігорок Ігорович Кулик юніор — здогадайтеся з двох разів самі;
Зінька, Пікайзен, Лаура Владиславівна, Раїска — ролі третього плану, які іноді виходять на перший.
У масових сценах — ми з вами.
Біля сміттєвої урни порався волоцюга. Синій аж чорний, у позаколишній куртці з закороткими рукавами над брудними маслакуватими кистями.
Парія вкотре впольовував з високого чавунного жлукта пепсину пляшку, щойно пожбурену до звільним пацаном із закоркованими плеєром вухами. Скоцюрблені руки не втримували холодного шкалика. Вислизав.
Зимний вітродуй свистів Хрещатиком від Бесарабки до Дніпра. Сіявся сніг. Крижана манка.
Навіть на кучугури не спромагалася — вимітав істеричний протяг. По бурлацькому сіре й цілим світом невдоволене небо збиткувалося над юдоллю, як хтіло.
Тетяна Іванівна Кулик, ота сама вчорашня слідча з надзвичайних справ, колишня поважана дружина вірного й доброго чоловіка, нещодавня потенційна мама, сльозавими від повітряних різок очима споглядала змагання задубілого халамидника зі смітиськом. Гоп — пляшка підкорилася і вже мала впокоїтися у драній кишені.
— Ти тут по какому праву?
Галайда парія підвів очі. На нього з міліціянтськими інтонаціями наїжджав галайда ґатунком вище — галайда брахман. У драповому парт номенклатурному півпальті, з ганчір’яною тор бою. Вихопив із брудної лапи колеги пляшчину й укинув до свого тлумка. Мелодійним пере дзвоном новоприбулу вітала решта кришталю.
— Ти шо? Ти шо? — лексикон парія мав дещо обмежений.
— Ти, ето мнє, нє разводі анархію. Во всьом должен бить порядок. Моя теріторія — це моя теріторія, ето мнє! Марш зцюдова!
— Ти шо? Ти шо! — рука безпорадно майнула над злодійською торбою.
— Кажу — геть, поки я міліцію нє позвал. У мєня міліція схвачена, самі говорять, ти, Міхалич, на свойому участку за порядком сам смотрі. А єслі што — нас клич на підмогу. Зара як свисну… — Міхалич утоптав пляшки в торбі, чим відновив стабільність і суспільну рівновагу.