— Розкрити парасольку чи не треба? — спитав Крістофер Робін.
— Треба. Тільки хвильку почекай. Діяти — то діяти напевне. Головне зараз — обманути бджолину королеву. Ти її бачиш звідти?
—Ні.
— Шкода. Ну, гаразд, ходи з парасолькою туди-сюди і примовляй: "Ов-ва-ва! Здається, збирається на дощ!.. Еге ж, збирається на дощ!" А я робитиму своє: буду співати Пісню Пуха-Хмаринки... Отож почали!
Крістофер Робін почав ходити туди-сюди та примовляти, що збирається на дощ, а Вінні-Пух заспівав ось якої пісеньки:
Бджоли, як на диво, загули ще підозріливіше! Деякі з них навіть вилетіли з гнізда й почали кружляти навколо Хмарки, коли вона заспівала другий куплет пісеньки, а одна бджілка навіть посиділа хвильку на Хмарчинім носі й одразу шугнула геть.
— Крістофере — ой! — Робіне! — закричала Хмарка.
— Що таке?
— Я думав, думав і нарешті все зрозумів. Це не ті бджоли!
—Тану?
— Зовсім не ті! І вони, певно, й мед не той роблять!
— Невже?
— Авжеж! І краще мені спуститися додолу.
— А як? — спитав Крістофер Робін.
Саме над цим Вінні-Пух досі й не думав. Якщо випустити з лап мотузочку, він упаде і знову бумкне. Такий вихід йому не подобався.
Отож Вінні-Пух подумав-подумав, а тоді "сказав:
— Крістофере Робіне, ти мусиш поцілити в кульку з рушниці. Рушниця твоя при тобі?
— Аякже! — сказав Крістофер Робін.— Тільки якщо я вистрілю в кульку, вона зіпсується!
— А якщо ти не вистрілиш, то зіпсуюся я! — вигукнув Вінні-Пух.
Тут уже Крістоферові Робіну нічого було робити: він дуже ретельно прицілився в кульку і вистрілив.
— Ой! — скрикнув Пух.
— Хіба я не влучив? — спитав Крістофер Робін.