Глянула на годинника: не встигне. Махнула жовтій маршрутці. Дісталася на другий кінець міста, увійшла до великого сірого будинку з вивіскою геоінституту. Зазирнула в лабораторію, запитала Свєточку Шушунову. «Хворіє Свєточка, грипує вдома». Знову витратилася на мікроавтобус.
— Хто там?
— Лікар за викликом.
Шушунова, кашляючи, відімкнула двері. Побачила усміхнену Лідію.
— Ні-і-і!
Лідія затулила їй рота долонею, увіпхнула до квартири, клацнула замком. Пробула недовго. Подалася знову на ринок.
Так і є. Баба Надя скидала халата, ховала в торбу, защібала в пазусі гроші, виходила з павільйону. Лідія тримала матір назирці. Отак дісталися дому. Лідія зачекала за рогом, відімкнула хвіртку, причинила тихо, підкралася до кухонного вікна.
Баба Надя виклала на стіл гроші. Перелічила, потерті та пожмакані в одну купку, нові — у другу. Намацала на поличці кришку, машинку для консервування, взяла з шухлядки ложку, все те у фартух — і на двір. Лідія — перебіжками за матір’ю до густих трояндових кущів. Мати присіла, підкопнула землю, ложка дзенькнула. Витягла з землі банку, наполовину наповнену грішми. Баба Надя втоптала туди нову порцію готівки, пристроїла кришку і почала закручувати.
— А я думаю, чого це трояндочка всихає?
Бабця впустила банку, сіла, спідницею прикриваючи сліди злочину. Лідія відштовхнула матір. Баба Надя, як чемпіон з греко-римської боротьби, вивернулася і вчепилася доньці в коси.
— Не дам! Геть, суко!
— У рідної дочки красти, на моєму м’ясі наварювати, мої гроші засолювати! Я тебе, гниду стару, живою закопаю. Коло чоловіка твого, щоб йому, кобелю старому, не нудилося на тім світі! — хекала Лідія, проводячи больовий прийом. — Моїм добром базарюєш!
— Вбивця! Падла! Спекулянтка! Жила паровозна, щука товстозадая! — сичала мати, ставлячи блок. — Я на похорон собі… Ти ж мене кинеш, як стерво, під парканом!
Сатанинське зілля!
— Ні, мамашо, сатанинське зілля — не я, — Лідія зробила матері туше, обтрусилася, взяла банки й пішла.
Здалеку линув церковний дзвін. Стара важко підвелася, перев’язала хустку, плюнула і подалася з двору.
— Господи помилуй — Господи помилуй — Господи помилуй, — старечими голосами речитативив хор у святково вбраному квітами храмі.
— Де батюшка? — запитала баба Надя у продавщиці свічок.
— До вінчання облачається.
— Вибачте, де можна поставити свічку, — зупинила бабу Надю жінка в жалобній хустці.
— Во здравіє чи за упокій?
— За упокій.