— Можна запитати?
— Питайте.
— Ви б могли вбити?
— Після похорону дівчат — змогла б.
— Вас завезти додому?
— Мені треба перебратися. А чого ви мовчите про сьогоднішній цирк?
— Я був у ліцеї. Подивився на людей навколо злочину.
Нарахував п’ятьох. Кухаря, дієтсестру, Травіату, Лідію…
— А п’ятий?
— Ви.
Командо не обернувся на Зірку. Знову їхали мовчки.
— Ви не відповіли, — нагадала Зірка. — І чому ви мовчите про сьогоднішню клоунську виставу і свою ролю в ньому?
— Це вона була у Травіати.
— Коли?
— Перед «швидкою». Вона й принесла горілку.
— Ліда знає, що Травці не можна.
— Тому й принесла.
— Навіщо?
— Мусимо з’ясувати.
Ліфт не їздив, Зірка пішла нагору. Треба ноги ставити усією ступнею, навантажувати усі м’язи. Раз-два, раз-два. Хух, мо’ воно й правильне, але дуже противне, як усе корисне.
Одсапалась. Двері Маріванни широко прочинені. Зірка зазирнула.
— Зайди до мене, — гукнула стара. — Оперативні дані.