Командо теж у джинсах і светрі — ха, таки команда. Він дивився уважно, без посмішки, чекав на відповідь. — І про що я зараз думаю? — запитала Зірка.
— Ані про що.
— Вгадали, бо ногу намуляла, — підсмикнула холошу джинсів, — хутко збиралася, не знайшла шкарпеток.
— По дорозі купимо харчів, я цілу ніч тинявся. Обговоримо все, а тоді вже — в люлю. Хоч пару годин.
Коли «жозі», а позаду чорний джип, вервечкою під’їздили до Зірчиного будинку, сіріло.
— Звідки так пізно… чи рано? — почувся згори старечий голос.
— Маріванно, — підвела голову Зірка, — а чого ви не спите?
На балконі другого поверху, оповитому ще голими виноградними пагонами, сиділа закутана постать.
— А я вичитала про тарганів. Треба назбирати вісім тарганів у баньочку, на світанні вийти на будь-яке перехрестя і на схід сонця розбити. Таргани пощезнуть. Ходити не можу, то придумала: вихід з парадного і тротуар утворюють перехрестя, так? Я з балкону, а він у мене на схід виходить, і розіб’ю банку.
— Гарно придумали, нехай до інших лізуть, — засміялася Зірка.
— Забіжи, як виспишся, у мене щось є.
— Хто вона? — Командо чекав, доки Зірка відімкне двері.
— Моя подруга, Маріванна. Живе сама. Ледве дибає, то завжди сидить у візку на балконі. Усе бачить, усе чує, усе про всіх знає. Як місіс Марпл. Обережно, у мене тут охорона.
Макс з розгону стрибнув Зірці на плечі, замуркотів докірливо: берега пустилася, недоладна Зірко Симчич, хати не тримаєшся, покинула напризволяще, мабуть, зраджуєш з чужими котиськами, мур-р-р-р та мур-р-р-р.
— Я тебе не зраджувала, — зняла кота Зірка, — бо маю Максика шикарнючого, просто ексклюзивного. Ось тобі, — Зірка всипала до котячої миски їжу з пакетика.
Макс понюхав, струснув гидливо лапами, однією, другою, ображено затремтів напруженим, як флагшток, хвостом.
Командо дістав шмат смаженої риби, покришив на дрібки, простягнув на долоні. Макс перше нерішуче, а тоді активніше почав наминати, схиляючи доконаний, неземної краси писок то ліворуч, то праворуч.
— Тепер можна й зазнайомитися, — Командо злегка потиснув котячу лапу, — то як, кажеш, тебе звати?
Макс доплямкав, дався на руки, втер вуса об светр Командо.
— Максиміліане, — суворо сказала Зірка, — це ти — зрадник. На першого стрічного мене проміняв…
— Я не перший стрічний, правда, імператоре?
Командо всадовив кота на плече, де той започувався впевненіше, ніж на вузькому Зірчиному, і пішов мити руки.