На летовищі потужний протяг надимав халати санітарів і лікарів, тріпав шматок простирадла на ношах. Від літака сунув медичний автомобіль, вимикаючи алярмові вогні.
Джефрі Колінз тримав за руку Сару, доки її несли до літака.
— Тату…
— Тебе зустріне мама.
— Скажи мені щось…
— Міс Симчич поведе тебе до свого перукаря, аби зробив зачіску, як у неї.
Санітари задріботіли до літака. Вітер дужчав. Джефрі крізь скляну стіну аеровокзалу бачив, як виповзає на старт «Боїнг», басує, реве моторами, нарешті задирає носа і бере курс на Америку.
Зірка в своєму бамбетелі безсонно втупилася в моторошнувате неонове світло повні за вікном. Закувала зозуля, вистромлюючи голову з ходиків. Максиміліан поверх ковдри на Зірчиному животі розплющив потойбічні люмінісцентні очі, позіхнув смачно й гарячим бубликом задрімав у півока. На телефонний сигнал не зреагував.
— Ганно Костянтинівно, я вас не впізнала. Тримайтеся. Їду.
Не давайте його забрати, доки мене не буде.
Зірка шпарко вдягалася. Джинси, майка, светр, а шкарпеток ніц, щойно все випрала. Лайнулася, босі ноги — в кросівки.
Повагалася. Набрала номер.
— Це я, Зірка. Здається, мені потрібна ваша допомога.
Перша клінічна лікарня. Сьома палата, токсикологія.
Нічне місто — особливий світ. Все набуває іншого сенсу, як не ворожого, то байдужого. Нічне місто не любить людину, супиться темними вікнами, лякає пусткою майданів, штрикає у вічі самотніми ліхтарями. Поодинокі авта, технічні тролейбуси, розвозки. Зірка невдало пірнула у червону хвилю і мусила на кожному перехресті гальмувати, кленучи правила дорожнього руху. На червоний їхати остерігалася, вже мала халепу, коли не знати звідки вихопився даішник, з тих сталкерів, що вночі виходять на полювання для поповнення сімейного бюджету.
Чорний джип уже біля лікарні. Чергової не видно. Подалася на другий поверх. До палати Назарка. Мати на краєчку ліжка трималася за синові ноги. Командо і лікар — один проти одного.
— Зроблено всі аналізи, нічого страшного не виявлено.
Ускладнення після грипу… — нервувався лікар.
— На який Назар не хворів, — похопилася мати.
— Навіщо переводите його до районної лікарні? Зненацька, вночі, таємно? — Командо говорив спокійно.
— Йому погіршало, — пояснила мати Зірці. — Був консиліум. Сказали, все гаразд, криза, минеться. А ж я бачу.
А цей прийшов і проганяє, каже, їдьте до районної лікарні, на масив. А там немає токсикологічного відділення, — вона негарно засіпала нижньої губою.