— Гадаю, Бритні Спірз.
Наступного дня Зірка провадила урок. Весняний день у школі — це не те, що зимовий день у школі. Коли на вулиці вже з обіду темно, у теплому світлому приміщенні, серед друзів наука видається прийнятнішою. А ниньки з вулиці струменіє охолода від молодої зелені. Владний весняний поклик, і втримати в голові дві думки рідною мовою, не кажучи про утворення складного часу англійською чи французькою, не до снаги й відмінникам.
Зірка не зчулася, як тон уроку змінився. Десятки очей дивилися на неї запитально.
— Що сталося?
Всі загомоніли: «Петропавлович сказав, що Катя й Лялька Пономаренки отруїлися у себе на іменинах, а ніяких іменин не було. Чому Жора Бойко й Остап Кириченко теж у лікарні? І Назарко Марченко? Вони з дівчатами не дружили. І чому тільки з нашого класу? Чому ми вчимося, а іноземці вже на канікулах? У нас іспити, а в них ні…» Заледве уговтала клас.
«Титанік» нагадав, що не залишила мобілку у викладацькій.
Зірка повагалася й увімкнулася.
— Орисю, — сказала по тому кучерявій дівчинці, — сідай на моє місце. Спробуємо те, до чого готувалися. Будете по черзі викладати. Проведи заняття номер три. Тема добре відома, розмовну практику маєш. Тільки прохання — без жаргонізмів, яких ти нахапалася в американській школі. Маю нагально вийти. Леді і джентльмени, я покладаюся на вашу сумлінність.
Зірка чимдуж підганяла «жозі». Гальмонула, вбігла до парадного, біля якого за опасистим «джипом» уже стояли машини «швидкої» і міліції, не чекала ліфта. Перестрибуючи через східці, злетіла на свій четвертий поверх, побачила прочинені двері до квартири Травіати. Біля дверей товклися сусіди.
Оселю Травіати житлом назвати було важко — поламані іграшки, коробки, банки-бляшанки, пляшки з яскравими наклейками, стоси старих ілюстрованих журналів, покоцані ялинкові прикраси. Вочевидь, хазяйку приваблювало барвисте й блискуче. З кімнати долинув звіриний крик. Два санітари скручували Травіату, що пручалася з нелюдською силою.
— Травко, Травочко, — Зірка відштовхнула санітарів, схопила голову Травіати, намагалася зазирнути в її ошалілі очі. — І-і-йко, — Травка припинила опір.
Зірка вклала Травіату на постіль. Голова хворої похилилася, вона лантухом повалилася на ліжко.
— Ви їй хто? — запитав Зірку один з санітарів.
— Навіщо ви її мучите?
— Наказали забрати, — пояснив лікар.
— З нею таких нападів ніколи не було. — Зірка побачила склянку на столі, понюхала. — Матка Боска, їй же не можна алкоголю. Хто вас викликав?
— Капітан Зінов’єв, — представився міліціянт, який погладжував замотану хусточкою руку. — Прокуратура дала ордер на обшук. Ми прийшли, двері прочинені, а вона вже… така. Кричала, кусалася. Викликали «швидку».
— Хто тут був?
— Нікого, крім неї. Починаймо обшук.
— Пане капітане…
— Товаришу.
— Товаришу капітане, скажіть, хай не чіпають Травку. На мою відповідальність. Вона в психлікарні пропаде. Я за неї відповідаю. Я вчителька, сусідка, ми росли разом, вона мене слухає… Благаю, не забирайте її.