— А може, це якийсь автомат? — з надією в голосі запитав Кібернетик.
— Ти ж сам бачив.
— Так, але ми не заглядали до відсіку резерву.
Кібернетик висунувся в темряву коридора й, стоячи на самісінькому краю кришки люка, крикнув:
— Автомати резерву!!
Голос його луною прокотився в замкнутому приміщенні. Йому відповіла тільки тиша.
— Ходи сюди, оглянемо як слід люк, — запропонував Інженер.
Опустившись навколішки перед плавно ввігнутою плитою й наблизивши очі аж до її ребра, він освітлював її сантиметр за сантиметром, водячи плямою світла вздовж ущільнень, які прокреслила дрібненька сітка тріщин.
— Всередині ніщо не розплавилося. А втім, нічого дивного — кераміт дуже погано проводить тепло.
— Може, спробуємо ще раз? — запропонував Лікар, поклавши долоню на ручку.
— Це ні до чого, — запротестував Хімік.
Інженер приклав долоню до кришки люка й підхопився з місця:
— Друзі, потрібна вода! Багато холодної води!
— Навіщо?
— Помацайте кришку — гаряча, правда ж?
До кришки доторкнулося кілька одночасно простягнених рук.
— Майже обпікає, — зауважив хтось.
— Це наше щастя!
— Тобто як?
— Корпус ракети розігрітий, він розширився, і кришка теж. Якщо її охолоджувати, то вона стиснеться і, може, її вдасться відкрити.
— Вода — це мало. Може, є лід. Він повинен бути в морозилках, — сказав Координатор.
Фізик, Хімік, Кібернетик і Лікар один за одним позіскакували в коридор, який загув під вагою їхніх кроків. Координатор й Інженер залишилися біля люка.