— Що будемо робити? — запитав Фізик.
Вони мили посуд у відрі води. Лікар витирав його одним із своїх рушників.
— Тут є кисень, — сказав він, з брязкотом кидаючи алюмінієву тарілку на стос інших, — а це означає, що тут є життя. Що тобі про це відомо?
— Майже нічого. Пробу атмосфери брав космічний зонд, звідси й уся наша обізнаність.
— Тобто як? Він навіть не сідав на поверхню Едема?
— Ні.
— Це справді неабияка обізнаність, — сказав Кібернетик.
Він намагався витерти обличчя спиртом, яким змочував з маленької пляшечки тампон вати. Води, придатної для вжитку, залишилося дуже мало, і ніхто не вмивався вже другу добу. Фізик при світлі ліхтарика розглядав своє відображення в полірованій поверхні кондиціонера.
— Не іронізуй, — спокійно відповів Координатор. — Якби склад повітря тут був інший, якби в ньому не було кисню, я вбив би вас.
— Що? — Кібернетик від подиву трохи не впустив пляшечку зі спиртом.
— І себе, звичайно, теж. Ми не мали б навіть одного шансу з мільярда. Тепер він у нас є.
Всі замовкли.
— Ти вважаєш, що оскільки тут є кисень, то повинні бути рослини й тварини? — запитав Інженер.
— Не обов’язково, — відповів Хімік. — На планетах Альфи Малого Пса є кисень, проте немає ні рослин, ні тварин.
— А що ж там є?
— Світляки.
— Люменоїди? Бактерії?
— Це не бактерії.
— Та облиште вже ви! — кинув Лікар. Прибравши посуд, він саме закривав коробки з харчами. — В нас зараз зовсім інші клопоти. Чи вдасться нам привести в рух Захисника?
— Я ще навіть не бачив його, — признався Кібернетик. — Дістатись до нього просто неможливо. Всі автомати вирвано із стояків. Схоже, що порозтягати все це залізяччя зможе тільки двотонний кран. Захисник лежить на самому споді.
— Але ж хоч яку-небудь зброю ми все-таки повинні мати! — вигукнув Кібернетик.
— В нас є електрожектори.