Стругацкий Борис Натанович - Населений острів стр 40.

Шрифт
Фон

— Я брав участь в одній операції, коли були схоялені Кетшеф, Орді, ви і ще двоє, вони не назвали себе. В одного з них була штучна рука.

— Як же ви поясните таку квапливість вашого ротмістра? Адже для того, щоб кандидат дістав право на випробування кров’ю, він мусить спершу взяти участь щонайменше у трьох операціях.

— Не знаю. Я знаю тільки, що він мені не довіряв. Я сам не розумію, чому він послав мене розстрілювати…

— А чому він, власне, стріляв у вас?

— По-моєму, він злякався. Я хотів одібрати в нього пістолет…

— Не розумію, — сказав чоловік з довгим волоссям. — Ну, не довіряв він вам. Ну, для перевірки послав страчувати…

— Зачекайте, Лісник, — сказав Мемо. — Це все балачки, пусті слова. Лікарю, на вашому місці я оглянув би його. Щось я не дуже вірю в цю історію з ротмістром.

— Я не можу робити огляд у темряві, — роздратовано сказав Лікар.

— А ви запаліть світло, — порадив Максим. — Однаково я вас бачу.

Запало мовчання.

— Як це бачите? — спитав широкоплечий. Максим стенув плечима.

— Бачу, — сказав він.

— Що за нісенітниця, — сказав Мемо. — Ну, що я зараз роблю, якщо ви бачите?

Максим озирнувся.

— Ви наставили на мене — тобто це вам здасться, що на мене, а насправді на Лікаря — ручного кулемета. Ви — Мемо Грамену, я вас знаю. На правій щоці у вас подряпина, раніше її не було.

— Нокталопія, — пробурчав Лікар. — Давайте запалювати світло. Безглуздя. Він нас бачить, а ми його не бачимо. — Він намацав перед собою сірники і став черкати одного за одним. Вони ламалися.

— Авжеж, — сказав Мемо. — Звісно, безглуздя. Звідсіля він вийде або нашим, або не вийде.

— Дозвольте-но, — Максим простягнув руку, забрав у Лікаря сірники і запалив свічку.

Всі зажмурилися, затуляючи долонею очі. Лікар негайно запалив.

— Роздягайтесь, — сказав він, потріскуючи люлькою.

Максим стягнув через голову брезентову сорочку. Всі втупилися у його груди. Лікар вибрався з-за столу, підійшов до Максима і заходився вертіти ним в різні боки, обмацуючи міцними холодними пальцями. Було тихо. Нараз довговолосий сказав із якимсь жалем:

— Вродливий хлопчик. Син у мене був… також…

Ваша оценка очень важна

0
Шрифт
Фон

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке