Дорогою не розмрвляли. Пан ротмістр гнав машину на шаленій швидкості — мабуть, хотів усе закінчити до сутінок, та й чого баритися… Мак невідривно дивився на жінку, наче ловив її погляд, а Гай уперто ловив погляд Мака. Засуджені, хапаючись одне за одного, совалися по підлозі; товстун спробував було заговорити з бабою, але Гай прикрикнув на нього. Машина вихопилася за місто, проминула південну заставу й відразу звернула на покинутий путівець, знайомий, дуже знайомий путівець, що вів до Рожевих Печер. Машина підстрибувала усіма чотирма колесами, триматися було важко. Мак не бажав зводити очі, а тут ще ці напівнебіжчики щомиті хапалися за коліна, рятуючись від нещадної хитавиці. Гай нарешті не витримав і копнув тлустого гада чоботом під ребра, однак це не допомогло — той все одно хапався і далі. Пан ротмістр вкотре повернув, різко загальмував, і машина повільно, обережно з’їхала у кар’єр. Пан ротмістр заглушив мотор і скомандував: «Виходь!»
Було вже близько вісімнадцятої години, у кар’єрі збирався легкий вечірній туман, звітрені камінні стіни відсвічували рожевим. Колись тут видобували мармур. А кому він нині потрібний, цей мармур?..
Справа наближалася до розв’язки. Мак і далі тримався, як ідеальний солдат: жодного зайвого руху, обличчя байдужо-дерев’яне, очі в чеканні наказу спрямовані на начальство. Товстун поводився добре, з гідністю. З ним мороки, напевне, не буде. А от баба під кінець розклеїлася. Вона судомливо стискала кулаки, притискала їх до грудей і знову опускала, і Гай вирішив, що буде істерика, проте волочити її на руках до місця страти усе-таки, схоже, не доведеться.
Пан ротмістр закурив, зиркнув на небо і сказав Макові:
— Веди їх по цій стежині. Дійдеш до печер — сам побачиш, де їх ставити. Коли закінчиш, обов’язково перевір і за необхідності добий контрольним пострілом. Що таке контрольний постріл, знаєш?
— Так точно, — проказав Мак дерев’яним голосом.
— Брешеш, не знаєш. Це — в голову. Дій, кандидате. Сюди ти повернешся уже дійсним рядовим.
Жінка раптом сказала:
— Якщо поміж вас є бодай одна людина… повідомте моїй матері… Селище Качки, будинок два… Це поряд… її звати…
— Не принижуйся, — басом сказав товстун.
— її звати Іллі Тадер…
— Не принижуйся, — повторив товстун, підвищивши голос, і пан ротмістр, не розмахуючись, ткнув його кулаком в лице. Товстун замовк, схопившись за щоку, і з ненавистю подивився на пана ротмістра.
— Дій, кандидате, — повторив пан ротмістр.
Мак повернувся до засуджених і ворухнув автоматом. Засуджені попленталися по стежині. Жінка обернулася і ще раз крикнула:
— Селище Качки, будинок два, Іллі Тадер!
Мак, виставивши перед себе автомат, повільно крокував за ними. Пан ротмістр розчинив дверцята, боком сів за кермо, випростав ноги і сказав:
— Ну от, чверть години почекаємо.
— Так точно, пане ротмістр, — машинально відповів Гай.
Він дивився услід Макові, дивився доти, поки уся група не зникла за рожевим виступом. «На зворотному шляху необхідно буде купити пляшку, — подумав він. — Нехай нап’ється. Кажуть, це допомагає».
— Можеш курити, капрале, — сказав пан ротмістр.
— Дякую, пане ротмістр, я не курю.
Пан ротмістр далеко чвиркнув крізь зуби.